10 лютого Церква вшановує великого вчителя покаяння - преподобного Єфрема Сиріна(373-379).Преподобний Єфрем Сирін, вчитель покаяння, народився на початку IV століття (рік його народження точно невідомий) в місті Нізибії в християнській сім'ї бідних землеробів. Батьки виховали сина в благочесті. Але, відрізняючись з дитинства запальним, дратівливим характером, він в юності часто сварився, робив необдумані вчинки, навіть сумнівався в Промислі Божому, поки не отримав від Господа врозуміння, яке направило його на шлях покаяння і спасіння. Одного разу його несправедливо звинуватили в крадіжці овець і посадили до темниці. В ній він почув уві сні голос, який закликав його до покаяння і виправлення життя. Він був виправданий і звільнений.
У Єфремі пробудилося глибоке покаяння. Юнак віддалився в навколишні гори і став відлюдником. Такий вид християнського подвижництва був введений в Нізибії учнем преподобного Антонія Великого єгипетським пустельником Євгенієм.
Серед відлюдників особливо виділявся відомий аскет, проповідник християнства і викривач аріан єпископ Нізибійської Церкви святий Яків (пам'ять 13 січня). Преподобний Єфрем став одним з його учнів. Під благодатним керівництвом святителя преподобний Єфрем стяжав християнське смирення перед Промислом Божим, який дає силу покірливо переносити різні спокуси. Святитель Яків бачив високі чесноти свого учня і використовував їх на благо Церкви – доручав йому читати проповіді, навчати дітей в училищі, взяв його з собою на I Вселенський Собор в Нікеї (325 р.). Преподобний Єфрем 14 років ніс послух у святителя Якова до його смерті.
Після взяття Нізибії персами в 363 році преподобний Єфрем покинув пустелю і поселився в монастирі поблизу міста Едесси. Тут він побачив багато великих подвижників, які проводили життя в молитвах і співанні псалмів. Печери були їх єдиним притулком, харчувалися вони одними рослинами. Особливо він зблизився з подвижником Юліаном (пам'ять 18 жовтня), який був з ним одного покаяльного духу. Преподобний Єфрем поєднував з подвижницькими працями безперестанне вивчення Слова Божого, черпаючи з нього для своєї душі Божественну мудрість. Господь дав йому дар вчительства, до нього почали приходити люди, які хотіли почути його повчання, що особливо діяли на душі тому, що він починав їх з викриття своїх гріхів. Преподобний і усно і письмово вчив всіх покаянню, вірі і благочестю, викривав аріанскую єресь, яка хвилювала тоді християнське суспільство. Язичники, слухаючи проповіді преподобного, наверталися в християнство.
Багато потрудився він і в тлумаченні Священного Писання – поясненні П’ятикнижжя Мойсеєвого. Ним написано багато молитов і піснеспівів, які збагатили церковне Богослужіння. Відомі молитви до Пресвятої Тройці, Сина Божого, Пресвятої Богородиці. Він написав для своєї Церкви піснеспіви на дні дванадесятих Господніх свят (Різдво Христове, Хрещення), Воскресіння, похоронні піснеспіви. Його покаяльна молитва «Господи і Владико життя мого...» читається у Великий піст і закликає християн до духовного оновлення. Церква з давніх часів високо цінувала праці преподобного Єфрема: його творіння читалися в деяких церквах на зібраннях віруючих після Священного Писання. І нині за Уставом Церкви деякі його повчання належить читати в дні посту.
Духовний досвід зробив його наставником ченців і помічником едеських пастирів. Преподобний Єфрем писав сирійською, але його творіння дуже рано були перекладені на грецьку та вірменську мови, а з грецької – на латинську і слов'янську.
У численних творіннях преподобного зустрічаються цілісні картини життя сирійських подвижників, головне місце в якому займала молитва і потім праця на спільну братську користь, послух. Погляди на сенс життя у всіх сирійських аскетів були однакові. Кінцевою метою своїх подвигів ченці вважали Богоспілкування і прийняття Божественної благодаті в душу подвижника, справжнє життя було для них часом плачу, посту і трудів.
«Якщо Син Божий в тобі, то і царство Його в тобі. Ось царство Боже – всередині тебе, грішник. Увійди до самого себе, шукай старанніше і без зусиль знайдеш його. Поза тобою – смерть, і двері до неї – гріх. Увійди до себе, перебувай в серці своєму, бо там – Бог». Безперестанний духовний розвиток блага в душі людини дає йому можливість сприйняти працю як блаженство. Нагорода починається в земному житті людини, готується ступенем її духовного вдосконалення. Хто на землі виростив собі крила, говорить преподобний Єфрем, той там взлітає в небо; хто тут очистить розум свій – той там побачить славу Божу; якою мірою кожен полюбить Бога – в тій мірі насититься любов'ю Його. Людина, яка очистила себе і яка здобула благодать Духа Святого ще тут, на землі, передчуває Царство Небесне. Здобувати життя вічне, за вченням преподобного Єфрема, не означає перейти з однієї області буття в іншу, а значить знайти «небесний» духовний стан. Вічне життя не дарується людині одностороннім волевиявленням Божим, а, як зерно, поступово виростає в ній через подвиги, працю і боротьбу.
Запорука обоження в нас – Хрещення Христове, головний двигун християнського життя – покаяння. Преподобний Єфрем Сирін був великий вчитель покаяння. Прощення гріхів в таїнстві Покаяння, за його вченням, це не зовнішнє виправдання, не забуття гріхів, а повне знищення їх. Сльози покаяння змивають і спалюють гріх. Вони оживляють, преображають гріховне єство, дають силу «ходити шляхом заповідей Господніх», зміцнюючись покладанням надії на Бога. У вогняній купелі Покаяння, писав преподобний, «сам себе переплавлюєш ти, грішник, сам себе воскрешаєш з мертвих».
Преподобний Єфрем в кінці свого життя відправився до Єгипту, щоб побачити подвиги великих пустельників. Він був прийнятий там як бажаний гість і сам отримав велику втіху від спілкування з ними. На зворотньому шляху він відвідав в Кесарії Кападокійській святителя Василія Великого (пам'ять 1 січня), який побажав висвятити його в пресвітера, але преподобний визнав себе негідним священства і, за наполяганням святителя, прийняв лише сан диякона, в якому перебував до смерті. Згодом святитель Василій Великий запрошував преподобного Єфрема на єпископську кафедру, але святий представився юродивим, щоб уникнути цієї честі, через смирення вважаючи себе негідним її.
Після повернення в свою Едеську пустелю преподобний Єфрем хотів кінець життя провести в усамітненості. Але Промисел Божий ще раз покликав його на служіння ближнім. Жителі Едесси страждали від голоду. Сильним словом преподобний спонукав багатих надавати допомогу бідним. На пожертви віруючих він побудував будинок для бідних, жебраків і хворих. Потім преподобний віддалився в печеру під Едессою, де і залишився до кінця свого життя.
У Єфремі пробудилося глибоке покаяння. Юнак віддалився в навколишні гори і став відлюдником. Такий вид християнського подвижництва був введений в Нізибії учнем преподобного Антонія Великого єгипетським пустельником Євгенієм.
Серед відлюдників особливо виділявся відомий аскет, проповідник християнства і викривач аріан єпископ Нізибійської Церкви святий Яків (пам'ять 13 січня). Преподобний Єфрем став одним з його учнів. Під благодатним керівництвом святителя преподобний Єфрем стяжав християнське смирення перед Промислом Божим, який дає силу покірливо переносити різні спокуси. Святитель Яків бачив високі чесноти свого учня і використовував їх на благо Церкви – доручав йому читати проповіді, навчати дітей в училищі, взяв його з собою на I Вселенський Собор в Нікеї (325 р.). Преподобний Єфрем 14 років ніс послух у святителя Якова до його смерті.
Після взяття Нізибії персами в 363 році преподобний Єфрем покинув пустелю і поселився в монастирі поблизу міста Едесси. Тут він побачив багато великих подвижників, які проводили життя в молитвах і співанні псалмів. Печери були їх єдиним притулком, харчувалися вони одними рослинами. Особливо він зблизився з подвижником Юліаном (пам'ять 18 жовтня), який був з ним одного покаяльного духу. Преподобний Єфрем поєднував з подвижницькими працями безперестанне вивчення Слова Божого, черпаючи з нього для своєї душі Божественну мудрість. Господь дав йому дар вчительства, до нього почали приходити люди, які хотіли почути його повчання, що особливо діяли на душі тому, що він починав їх з викриття своїх гріхів. Преподобний і усно і письмово вчив всіх покаянню, вірі і благочестю, викривав аріанскую єресь, яка хвилювала тоді християнське суспільство. Язичники, слухаючи проповіді преподобного, наверталися в християнство.
Багато потрудився він і в тлумаченні Священного Писання – поясненні П’ятикнижжя Мойсеєвого. Ним написано багато молитов і піснеспівів, які збагатили церковне Богослужіння. Відомі молитви до Пресвятої Тройці, Сина Божого, Пресвятої Богородиці. Він написав для своєї Церкви піснеспіви на дні дванадесятих Господніх свят (Різдво Христове, Хрещення), Воскресіння, похоронні піснеспіви. Його покаяльна молитва «Господи і Владико життя мого...» читається у Великий піст і закликає християн до духовного оновлення. Церква з давніх часів високо цінувала праці преподобного Єфрема: його творіння читалися в деяких церквах на зібраннях віруючих після Священного Писання. І нині за Уставом Церкви деякі його повчання належить читати в дні посту.
Духовний досвід зробив його наставником ченців і помічником едеських пастирів. Преподобний Єфрем писав сирійською, але його творіння дуже рано були перекладені на грецьку та вірменську мови, а з грецької – на латинську і слов'янську.
У численних творіннях преподобного зустрічаються цілісні картини життя сирійських подвижників, головне місце в якому займала молитва і потім праця на спільну братську користь, послух. Погляди на сенс життя у всіх сирійських аскетів були однакові. Кінцевою метою своїх подвигів ченці вважали Богоспілкування і прийняття Божественної благодаті в душу подвижника, справжнє життя було для них часом плачу, посту і трудів.
«Якщо Син Божий в тобі, то і царство Його в тобі. Ось царство Боже – всередині тебе, грішник. Увійди до самого себе, шукай старанніше і без зусиль знайдеш його. Поза тобою – смерть, і двері до неї – гріх. Увійди до себе, перебувай в серці своєму, бо там – Бог». Безперестанний духовний розвиток блага в душі людини дає йому можливість сприйняти працю як блаженство. Нагорода починається в земному житті людини, готується ступенем її духовного вдосконалення. Хто на землі виростив собі крила, говорить преподобний Єфрем, той там взлітає в небо; хто тут очистить розум свій – той там побачить славу Божу; якою мірою кожен полюбить Бога – в тій мірі насититься любов'ю Його. Людина, яка очистила себе і яка здобула благодать Духа Святого ще тут, на землі, передчуває Царство Небесне. Здобувати життя вічне, за вченням преподобного Єфрема, не означає перейти з однієї області буття в іншу, а значить знайти «небесний» духовний стан. Вічне життя не дарується людині одностороннім волевиявленням Божим, а, як зерно, поступово виростає в ній через подвиги, працю і боротьбу.
Запорука обоження в нас – Хрещення Христове, головний двигун християнського життя – покаяння. Преподобний Єфрем Сирін був великий вчитель покаяння. Прощення гріхів в таїнстві Покаяння, за його вченням, це не зовнішнє виправдання, не забуття гріхів, а повне знищення їх. Сльози покаяння змивають і спалюють гріх. Вони оживляють, преображають гріховне єство, дають силу «ходити шляхом заповідей Господніх», зміцнюючись покладанням надії на Бога. У вогняній купелі Покаяння, писав преподобний, «сам себе переплавлюєш ти, грішник, сам себе воскрешаєш з мертвих».
Преподобний Єфрем в кінці свого життя відправився до Єгипту, щоб побачити подвиги великих пустельників. Він був прийнятий там як бажаний гість і сам отримав велику втіху від спілкування з ними. На зворотньому шляху він відвідав в Кесарії Кападокійській святителя Василія Великого (пам'ять 1 січня), який побажав висвятити його в пресвітера, але преподобний визнав себе негідним священства і, за наполяганням святителя, прийняв лише сан диякона, в якому перебував до смерті. Згодом святитель Василій Великий запрошував преподобного Єфрема на єпископську кафедру, але святий представився юродивим, щоб уникнути цієї честі, через смирення вважаючи себе негідним її.
Після повернення в свою Едеську пустелю преподобний Єфрем хотів кінець життя провести в усамітненості. Але Промисел Божий ще раз покликав його на служіння ближнім. Жителі Едесси страждали від голоду. Сильним словом преподобний спонукав багатих надавати допомогу бідним. На пожертви віруючих він побудував будинок для бідних, жебраків і хворих. Потім преподобний віддалився в печеру під Едессою, де і залишився до кінця свого життя.
Підготував Микола Ященко
