У другу неділю Великого Посту Церква вшановує пам’ять свт. Григорія Палами, архиєпископа Фессалонітського.Святитель Григорій Палама, архиєпископ Фессалонітський, народився в 1296 році в Малій Азії. Під час турецького нашестя сім'я переселилася до Константинополя і знайшла притулок при дворі Андроника II Палеолога (1282 - 1328). Батько святого Григорія займав високу посаду при імператорові, але незабаром помер, і сам Андроник взяв участь у вихованні і освіті хлопця. Володіючи прекрасними здібностями і великою старанністю, Григорій без зусиль освоїв всі предмети, які складали повний курс тогочасної вищої освіти. Імператор хотів, щоб хлопець присвятив себе державній діяльності, але Григорій, ледве досягнувши 20 років, віддалився на Святу Гору Афон в 1316 році (за іншими відомостями, в 1318) і став послушником в монастирі Ватопед, де під керівництвом старця, преподобного Никодима Ватопедського (пам'ять 11 липня), прийняв постриження і почав шлях подвижництва. Через рік йому явився у видінні святий євангелист Іоан Богослов і обіцяв своє духовне заступництво. Мати Григорія разом з його сестрами також прийняла чернецтво.
Після смерті старця Никодима чернець Григорій проходив восьмирічний молитовний подвиг під керівництвом старця Никифора, а після смерті останнього перейшов у Лавру преподобного Афанасія. Тут він прислуговував за трапезою, а потім став співати в церковному хорі. Але через три роки (1321), прагнучи до вищих ступенів духовної досконалості, він поселився в невеликій усамітненій обителі Глосії. Настоятель цієї обителі почав вчити юнака зосередженій духовній молитві (ісихазму), яка поступово розроблялася і засвоювалася ченцями, починаючи з великих пустельників IV століття, Евагрія Понтійського і преподобного Макарія Єгипетського (пам'ять 19 січня). Афонські монахи-ісихасти, творячи чисту молитву, досягали бачення Божественного світла. За час перебування в Глосії майбутній святитель повністю пройнявся духом ісихазма і прийняв його для себе за основу життя. У 1326 році, через загрози нападу турків, він разом з братією перебрався в Солунь (Фессалоніки), де й був рукопокладений в сан священика.
Свої обов'язки пресвітера святий Григорій поєднував з життям самітника: п'ять днів на тиждень проводив в безмовності і молитві, і лише в суботу і неділю він виходив до людей - здійснював богослужіння і виголашував проповіді. Іноді він відвідував богословські збори міської молоді на чолі з майбутнім Патріархом Ісидором.
Повертаючись якось з Константинополя, він побачив поблизу Солуні містечко Верії, зручне для усамітненого життя. Незабаром він зібрав тут невелику громаду ченців-самітників і керував нею протягом 5 років. У 1331 році святитель віддалився на Афон і усамітнився в скиті святого Савви, поблизу Лаври преподобного Афанасія. У 1333 році він був призначений ігуменом Есфігменського монастиря в північній частині Святої Гори. У 1336 році святитель повернувся в скит святого Савви, де зайнявся богословськими працями, яких не залишав вже до кінця життя.
А тим часом в 30-их роках XIV століття в житті Східної Церкви наближалися події, які поставили святителя Григорія в ряд найбільш значних вселенських апологетів Православ'я і принесли йому визнання великого вчителя ісихазма.
Близько 1330 року до Константинополя з Калабрії приїхав вчений чернець Варлаам. Автор трактатів по логіці і астрономії, умілий оратор, він отримав кафедру в столичному університеті і почав тлумачити твори Діонісія Ареопагіта (пам'ять 3 жовтня), апофатичне богослів'я якого було визнане і Східною і Західною Церквами. Незабаром Варлаам поїхав на Афон, познайомився там з духовним життям ісихастів і, на підставі догмату про незбагненність природи Божої, оголосив ісихазм єрессю. Подорожуючи з Афона в Солунь, звідти до Константинополя і потім знову в Солунь, Варлаам вступав в суперечки з ченцями і намагався довести тварність Фаворського світла.
Святитель Григорій письмово виклав свої богословські доводи. Так з'явилися "Тріади в захист святих ісихастів" (1338). До 1340 року афонські подвижники разом зі святителем склали відповідь на твердження Варлаама - так званий "Святогорський томос". На Константинопольському Соборі в 1341 році в храмі Святої Софії відбулася суперечка святителя Григорія Палами з Варлаамом, яка була зосереджена на природі Фаворського світла. 27 травня 1341 року Собор прийняв положення святителя Григорія Палами. Вчення Варлаама було засуджене як єресь, а сам він віддалився в Калабрію.
Але суперечки між паламітами і варлаамітами були не закінчені. До прихильників Варлаама належали його учень, болгарський чернець Акиндін, і Патріарх Іоан XIV (1341 - 1347); до них схилявся і Андроник III Палеолог (1328 - 1341). Акиндін виступив з трактатами, в яких проголошував святителя Григорія і афонських ченців винуватцями церковної смути. Святитель написав вичерпне спростування домислів Акиндіна. Тоді Патріарх відлучив святителя від Церкви (1344) і ув’язнив його. У 1347 році, коли Іоана XIV на патріаршому престолі змінив Ісидор (1347 - 1349), святитель Григорій Палама був виправданий і рукоположений в сан архиєпископа Солунського. У 1351 році Влахернський Собор урочисто засвідчив православність його вчення. Але солуняни прийняли святителя Григорія не відразу, він вимушений був жити в різних місцях. Під час однієї з його поїздок до Константинополя візантійська галера потрапила до рук турків. Святителя Григорія протягом року продавали в різних містах як полоненого, але і тоді він невтомно продовжував проповідь християнської віри.
Лише за три роки до своєї смерті він повернувся в Солунь. 14 листопада 1359 року святитель Григорій Палама віддав душу Богові. У 1368 році він був канонізований на Константинопольському Соборі за Патріарха Філофея (1354 - 1355, 1362 - 1376), який описав житіє святителя.
Підготува Микола Ященко
