преподобний Герасим ЙорданськийСлаветний посник, преподобний Герасим, був родом із Лікії(1). Ще з молодості він виховав себе в страху Божому і, прийнявши чернечий постриг, віддалився в пустелю, яка лежала в глибині єгипетської країни Фіваїди.
Провівши там деякий час у подвигах благочестя, він повернувся до своєї вітчизни — країни Лікії. Потім преподобний Герасим прийшов до Палестини (в часи, коли завершувалось царювання Феодосія Молодшого(2)) і поселився в Йорданській пустелі, де, як світла зірка, сяяв своїм побожним життям. Там, біля ріки Йордан, він заснував монастир. Під час його перебування в Палестині, за царювання Маркіана(3) і Пульхерії, в Халкідоні було скликано IV Вселенський собор(4) святих отців проти нечестивого Діоскора, патріарха Александрійського, та архімандрита Євтихія, які вчили, що у Христі тільки одне єство — Божественне; за це святі отці засудили їх. Пізніше з'явилися деякі єретики, які хулили собор і стверджували, ніби на ньому було відкинуто догмати істинної віри і відновлено вчення Несторія(5). Одним із таких єретиків був чернець Феодосій, який сповідував нечестя Євтихія. Прийшовши до Єрусалима, він засмутив усю Палестину, схиливши до єресі не тільки простих людей, але й навіть багатьох святих і царицю Євдокію, вдову царя Феодосія Молодшого, яка жила у той час в Єрусалимі. За допомогою цариці та багатьох ним спокушених палестинських ченців він скинув із престолу блаженного Ювеналія, патріарха Єрусалимського, і сам зайняв його місце. Ті, що залишилися вірними православ'ю, багато терпіли від лжепатріарха Феодосія і віддалялися в самий глиб пустелі. Першим віддалився преподобний Євфимій Великий(6); за ним пішли й інші святі отці. В цей час, за попущенням Божим, був спокушений і преподобний Герасим, але скоро розкаявся, як пише Кирил Єрусалимський(7) в житії преподобного Євфимія. "Був тоді, — говорить він, — в Йорданській пустелі один пустельник, який недавно прийшов із Лікії, на ім'я Герасим. Він пройшов усі устави чернечого житія і відважно боровся з нечистим духом; але, перемагаючи і проганяючи невидимих бісів, він був спокушений видимими — єретиками, і впав у єресь Євтихія. В цей час слава побожного життя Євфимія поширилася всюди. До нього в пустелю, звану Рува, і пішов преподобний Герасим, надовго поселившись там. Наситившись солодкістю повчань і напоумлень святого, він відкинув лжевчення єретиків, навернувся до правої віри і гірко каявся у своїй омані". Так розповідає Кирил.

Після того як нарешті святійший Ювеналій знову зайняв патріарший престол, благочестивий цар Маркіан послав схопити лжепатріарха Феодосія, щоб піддати суду за його справи. Феодосій, дізнавшись про це, втік на Сипайську гору і сховався там. Таким чином, в Єрусалимі та по всій Палестині знову засяяла права віра, і багато спокушених єрессю навернулися до благочестя. Також і цариця Євдокія, зрозумівши свою помилку, з'єдналася з Православною церквою.

Монастир преподобного Герасима знаходився від святого града Єрусалима на відстані 35 стадіїв(8), а від річки Йордану — на один стадій. Герасим приймав у монастир послушників, а тим, хто пройшов випробування, давав келії в пустелі. Всього у нього було не менше 70 пустельників, для яких преподобний Герасим установив такий устав. П'ять днів на тиждень кожен чернець проводив у своїй усамітненій келії в мовчанні, за якою-небудь роботою, споживав небагато сухого хліба, що приносили з монастиря, воду і коріння. Протягом цих днів не дозволялося їсти нічого вареного і навіть розпалювати вогонь, щоб і думки не було про варену їжу. На суботу і неділю всі приходили в монастир, збиралися в церкву на Божественну літургію і причащалися пречистих і животворчих Христових Таїн. Потім під час трапези споживали варену їжу і трохи вина у славу Божу і показували настоятелю роботу, виконану протягом п'яти днів. У неділю опівдні знову кожен віддалявся у свою усамітнену келію в пустелі, взявши з собою небагато хліба, коріння, посудину з водою і фінікові гілки для плетіння кошиків. Некористолюбство і вбогість була у них така, що ніхто з них нічого не мав, окрім старого одягу, рогожі для спання і малої посудини з водою. Настоятель навіть заборонив їм, виходячи з келії, зачиняти двері, щоб всякий міг увійти і безперешкодно взяти, що хотів, з їхніх убогих речей. Вони жили за апостольським правилом "єдине серце і єдина душа", і ніхто не називав нічого своїм, а все було спільним. Розповідають, що деякі з пустельників просили у преподобного Герасима дозволу запалити іноді вночі свічку для читання або вогонь, щоб у разі потреби зігріти воду, але святий Герасим казав їм на це:

— Якщо хочете мати вогонь у пустелі, то приходьте жити в монастир із послушниками: поки я живий, ніколи не допущу, щоб у пустельників був огонь!

Жителі міста Єрихона, почувши про суворе подвижництво під керівництвом святого Герасима, взяли за правило щосуботи і щонеділі приходити в монастир преподобного і приносити вдосталь іжі, вина і всього потрібного для монастиря.

Преподобний Герасим так суворо дотримувався постів, що в святу і велику Чотиридесятницю зовсім нічого не споживав до Світлого дня Воскресіння і підкріпляв свої тілесні і душевні сили тільки причастям Божественних Таїн.

У цього побожного наставника трудився і блаженний Киріак, як про це написано в його житії: "Преподобний Євфимій, доброзичливо прийнявши Киріака, який прийшов до нього, і передбачаючи в ньому Божественну славу, сам одягнув його у схиму і послав на Йордан до святого Герасима. Святий Герасим, бачачи юність Киріака, наказав йому жити в монастирі і виконувати послух. Киріак був готовий виконати всяку роботу: він цілий день працював на монастирських роботах, а всю ніч стояв на молитві, іноді на короткий час засинаючи. Він наклав на себе піст і лише через два дні споживав хліб і воду. Помітивши таку стриманість Киріака, незважаючи на його юні роки, преподобний Герасим дивувався і врешті полюбив його. Святий Герасим мав звичай на Чотиридесятницю йти у віддалену частину пустелі, під назвою Рува, де колись жив преподобний Євфимій. Полюбивши блаженного Киріака за його велику стриманість, він брав його з собою, і там Киріак кожного тижня причащався Святих Таїн з рук святого Герасима. Він перебував у безмовності до Вербної неділі і повертався в монастир, одержавши велику душевну користь.

Через деякий час помер преподобний отець Євфимій, і про його кончину преподобний Герасим дізнався, перебуваючи у своїй келії: він бачив, як ангели Божі радісно підносили на небо душу преподобного Євфимія. Узявши з собою Киріака, він пішов в обитель Євфимія і знайшов його вже померлим. Поховавши чесне його тіло, він повернувся разом із улюбленим учнем своїм Киріаком у свою келію".

Великому угоднику Божому Герасиму навіть безсловесний звір служив, як розумна людина, як пишуть у Лимонарі(9) блаженні отці Евірат і Софроній Софіст: "Прийшли ми в монастир отця Герасима, який знаходиться на відстані однієї стадії від Йордану; ченці, які жили там, розповіли нам про отця Герасима. Одного разу він йшов по Йорданській пустелі і зустрів лева, який показав йому свою опухлу і наповнену гноєм лапу від колючки, що встромилася в неї. Лев покірливо дивився на старця і, не вміючи висловити своє прохання словами, благав про зцілення своїм жалісним виглядом. Старець, побачивши лева в такій біді, сів, узяв лапу звіра і витягнув з неї колючку. Коли гній витік, він добре очистив рану і обв'язав хусткою. Зцілений лев з тих пір не покидав старця і ходив за ним, як учень, дивуючи святого Герасима розумом і лагідністю. Старець годував його, даючи йому хліб або іншу їжу. У ченців був віслюк, на якому вони возили для братії воду зі святого Йордану. Старець доручив леву супроводжувати віслюка і охороняти його, коли той пасеться на берегах Йордану. Одного разу трапилося, що лев відійшов від віслюка, який пасся, на значну відстань і заснув на сонці. У цей час один чоловік з верблюдами проходив повз, долаючи шлях з Аравії, і, побачивши, що віслюк пасеться один, узяв його і повів із собою. Прокинувшись, лев став шукати віслюка і, не знайшовши його, з печальним і сумним виглядом пішов у монастир до отця Герасима. Старець подумав, що лев заїв віслюка, і запитав:
—    Де віслюк?

Лев стояв мовчки, опустивши очі вниз, як людина. Старець сказав:
—    Ти його заїв! Але благословенний Господь, ти не підеш звідси, а робитимеш для монастиря все те, що робив віслюк.

За наказом старця з тих пір на лева стали нав'ючувати, як раніше на віслюка, бочонок, мірою в чотири міхи(10), і посилати на Йордан по воду для монастиря.

Одного разу прийшов до старця помолитися один воїн і, побачивши лева, що носив воду, зглянувся над ним. Він дав ченцям три золоті монети, щоб купити нового віслюка, а лева звільнити від роботи. Для монастирської служби було куплено віслюка, а лева звільнено від роботи.

Через деякий час купець з Аравії, який взяв віслюка, пішов до Єрусалима з верблюдами продати пшеницю; з ним був і віслюк. Біля Йордану з караваном випадково зустрівся лев; упізнавши віслюка, він загарчав і кинувся до нього. Купець і його супутники в жаху втекли, а лев, схопивши вузду зубами, як робив раніше, повів віслюка з трьома прив'язаними один за одним верблюдами, навантаженими пшеницею. Висловлюючи ревом свою радість, що знайшов втраченого віслюка, лев привів його до старця. Преподобний старець тихо усміхнувся і сказав братії:
—    Даремно ми сварили лева, думаючи, що він заїв нашого віслюка.

Відтоді було дано леву ім'я Йордан. Після цього він часто приходив до старця, приймав від нього їжу і не відлучався з монастиря більше ніж на п'ять кроків. Коли преподобний отець Герасим відійшов до Господа(11) і був похований братією, за провидінням Божим, лева не було в монастирі; він прийшов через деякий час і став шукати свого старця. Отець Саватій і один з учнів отця Герасима, побачивши лева, сказали йому:
—    Йордане! Старець наш залишив нас сиротами: відійшов до Господа!

Вони стали давати йому їжу, але лев її не приймав. Він озирався на всі боки, шукаючи преподобного отця Герасима, і скорботно гарчав. Отець Саватій та інші старці гладили його по спині і повторювали:
—    Відійшов старець до Господа, залишив нас!

Але цими словами вони не могли стримати лева від волання і скорботного гарчання, і чим більше вони прагнули втішити його, тим сумніше він гарчав, голосом, ликом, і очима висловлюючи скорботу, що не бачить старця. Тоді отець Саватій сказав:
—    Якщо не віриш, то йди з нами. Ми покажемо тобі місце, де покоїться старець.

І лев пішов з ним у гробницю, де було поховано преподобного Герасима. Гробниця знаходилася біля самої церкви. Ставши над гробницею, отець Саватій сказав леву:
—    Ось тут похований наш старець.

Схиливши коліна, Саватій розплакався. Почувши це і побачивши, що Саватій плаче, лев бився головою об землю. Голосно заревівши, він помер над гробницею старця. Лев не міг нічого висловити словами, але все-таки, волею Божою, прославив старця і при його житті, і після смерті, показавши нам, якими слухняними були звірі Адаму до його гріхопадіння і вигнання з раю.

Так оповідають Іоанн і Софроній. З цієї розповіді видно, як преподобний Герасим догодив Богові, працюючи на славу Його від юності до старості. До Господа він і відійшов у життя вічне, де зі святими славить Отця, і Сина, і Святого Духа повіки. Амінь.

Примітки
1. Лікія — область, що знаходилася в південній частині Малої Азії.
2. Феодосій II, в житії названий "Молодшим", був онуком Феодосія Великого. Народився в 400 р., у 408 р. успадкував після свого батькаАркадія Східну Римську імперію. Вихований у суворій побожності, Феодосій прагнув викоренити останні сліди язичництва в імперії. Помер у 450 р.
3. Маркіан — імператор Східної Римської імперії в 450—457 р. Був одружений з сестрою свого попередника, Феодосія II, Пульхерією, яка брала активну участь у релігійних суперечках свого часу.
4. IV Вселенський собор було скликано у 451 р.
5. Несторій — єпископ Константинопольський, учив, що Ісус Христос не є істинний Бог, а тільки проста людина, син Йосифа і Марії, за святість життя одержав особливу благодать Божу. За вченням Несторія, Ісус Христос спасає нас не Своїми відкупительними заслугами, а прикладом доброго життя. Вчення Несторія було засуджено на III Вселенському соборі, що відбувся у 431 р.
6. Пам'ять Євфимія Великого святкується 20 січня.
7. Кирил Єрусалимський — єпископ Єрусалимський від 315 до 386 р., тобто раніше діяльності преподобного Герасима. У житії автора, мабуть, вказано неправильно; можливо, треба читати Кирил Александрійський (архієпископ у 412—444 рр.), який багато писав проти єретиків.
8. Стадій — старовинна одиниця виміру віддалі, вперше запроваджена у Вавилоні; дорівнює приблизно 180—230 м — віддалі, яку проходить людина за 2 хвилини.
9. Лимонар ("Луг Духовний") — твір грецького ченця Іоанна Мосха, написаний на початку VII століття; містить у собі короткі оповідання про життя і подвиги святих.
10. Міх — шкіряний мішок, що служив мірою рідин.
11. Герасим помер у 475 р.