10 березня 2017 р. ввечері, у п’ятницю Другої седмиці Великого посту, архієпископ Чернігівський Євстратій у кафедральному храмі св. Катерини відправив другу пасію, прочитавши 14 та 15 розділи з Євангелія від апостола Марка про страждання і хресну смерть Господа Ісуса Христа.

Після читання він сказав проповідь.

«Найперше хочу наголосити на добровільності страждань і жертви Спасителя – сказав серед іншого у проповіді архієпископ Євстратій. – Це особливо підкреслюється у Євангелії: Ісус Христос сповіщає про наближення своєї хресної смерті, знає, що Його буде зраджено і хто є зрадник. Він зупиняє спробу захистити Його силою меча. Він каже Пилату, що не мав би цей римський правитель ніякої влади над Ним, якщо би не дано було йому.

Це важливо знати як підтвердження тієї свободи, яку не лише має Христос як Син Божий, але і має кожна людина, як образ Божий. Ця свобода є непорушною і лише кожному з нас належить визначальне «так» або «ні». Нас можуть до того чи іншого рішення схиляти обставини життя, наше виховання, оточення, нас можуть спонукати Бог чи навпаки – злі духи. Але рішення і відповідальність за рішення, за «так» або «ні» – тільки наші.

Тому з одного боку ми в повноті відповідаємо за вчинене нами зло. Але з іншого боку – ніхто не може примусити нас чинити гріх, якщо ми на нього не погоджуємося і його відкидаємо. Це означає, що з допомогою Божою через покаяння ми здатні звільнятися від влади гріха і не повертатися до нього.

Інший важливий момент, на якому я хочу наголосити – це порівняння відповідей Господа Ісуса Христа і апостола Петра на висунуті їм звинувачення. Доки Христа звинувачували неправдиво, він мовчав і перед Синедріоном, і перед Пилатом. Але коли Його запитали про істину – чи Він Син Божий і Месія? чи Він Цар Ізраїлів? – то Він не промовчав, а відповів ствердно. Натомість апостол Петро тричі сказав неправду, через яку відрікся від Христа.

Це є настанова нам про необхідність свідчити правду і не говорити неправди. Адже батьком останньої є диявол.

На завершення хотів би сказати про два приклади покаяння – правдивого і неправдивого. Бо згрішили і Петро, і зрадник Іуда. Обидва розкаялися – Петро гірко плакав, Іуда покинув срібники в храмі. Але один не втратив любові до Бога і був відновлений в апостольстві, тоді як інший наклав на себе руки з відчаю. Це нам є і настановою, і пересторогою, і втіхою: настанова – що нам необхідно каятися, пересторога – що відчай і зневіра віддаляють грішника від Господа, а втіха – що всякий гріх, в якому розкаюємося правдиво, прощається Богом» – підсумував архієрей.