1 березня 2017 р. виповнилося 74 роки від березневих днів 1943 р., коли у відповідь на напад більшовицьких партизан, під час жорстокої каральної операції нацистами було дощенту спалене м. Корюківка. Понад 6800 людей було розстріляно або спалено живцем, Корюківка фактично перестала існувати – лише кілька її мешканців змогли врятуватися втечею або сховатися від катів. На Нюрнберзькому процесі знищення мирних мешканців Корюківки названо наймасштабнішою трагедією такого роду протягом ІІ Світової війни.

На вшанування пам'яті загиблих у м. Корюківка відбулися меморіальні заходи за участю голови Чернігівської обласної ради Ігоря Вдовенка, першого заступника голови Чернігівської облдержадміністрації Леоніда Сахневича, народного депутата України Анатолія Євлахова, Корюківського міського голови Ратана Ахмедова, представника Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергія Бутка, інших представників керівництва області, району та міста, громадськості.

Благочинний району протоієрей Тарас Баїк, настоятель Вознесенського храму м. Корюківка, перед пам'ятним хрестом на місці перепоховання жертв трагедії звершив панахиду за упокій душ майже 7 тисяч мирних корюківчан, загиблих від рук нацистів.

Царство Небесне і вічна пам'ять загиблим!

Прес-служба Чернігівської єпархії

* * *

Зі спогадів очевидців: «Люди кричать, корови, свині, все кричить, вищить. Оце можна порівняти, коли вмикаєш паяльну лампу і такий звук «бу-бу-бу». Отак точно», — говорить очевидець Корюківської трагедії Станіслав Тройна.

У Корюківці майже не зосталося свідків трагедії 1943 року. І не тому, що це було давно, а тому, що вижили тоді лише одиниці. Ганну Нековаль врятувала від смерті мама. Хоча їхню родину вже вели на розстріл.

«У мене тут два брати розстріляні. Я оце як уявлю цю трагедію, як стояли люди, як по них автоматна черга йшла, в мене коси піднімаються дибом», — каже очевидець Корюківської трагедії Ганна Нековаль.

За даними офіційних досліджень, Корюківка була оточена з усіх сторін нацистськими окупантами. Німців серед них практично не було, стверджують свідки, лише поліцаї.

Корюківчан збирали по 50-100 осіб, заганяли у великі будинки та розстрілювали. Не жаліли ані жінок, ані дітей. У Корюківському історичному музеї зберігають особисті речі жертв трагедії, які вдалося знайти під час розкопок 2012-13 років. Серед них – підошви від маленького взуття, жіночі прикраси і навіть рештки обгорілої їжі.

«І людські кістяки і рештки їжі, це і картопля, і гречка, це окуляри, це рештки одягу ці речі просто були поховані разом із їхніми колишніми власниками та пролежали в землі близько сімдесяти років», — говорить науковий співробітник Корюківського історичного музею Андрій Науменко.

Зараз очевидці трагедії запитують в істориків і дослідників, чому в 1943 році, коли палили Корюківку і розстрілювали мирне населення, не прийшли на порятунок партизани, які стояли усього за три кілометри від Корюківки? «Партизани, коли Корюківку палили, стояли у лісі. Вони дивилися, як палили Корюківку, як убивали людей дев’ять днів палили Корюківку, а вони там пили і гуляли», — зазначає очевидець Корюківської трагедії Інна Тітенко. «Чому? Бо Микола Попудренко не дав наказу рятувати Корюківку. Рядові партизани хотіли прийти на допомогу. Їх було більше – від 3-х до 5 тисяч. Відповідь дуже неприємна: Сталіну і комуністичному керівництву потрібні були великі жертви, і ці жертви затьмарили голодомор, політичні репресії, колективізацію і так далі», — відповідає представник Українського Інституту національної пам’яті в Чернігівській області Сергій Бутко.

За публікацією «ЧЕline»