Так  називався наш курінь у православному таборі над Россю, неподалік міста Богуслава. Молоді люди з’їхалися сюди з усієї України, об’єднані вірою в Бога. Саме християнство веде нас у складному морі життя. І тому всі 150 таборян протягом 10 днів відпочивали за православним звичаєм: кожен день починався і закінчувався молитвою і вдячністю Богу.  Ще школярем я жив у схожому наметовому містечку в Закарпатті. Ми вивчали там екологічні особливості регіону. А тут була зовсім інша структура й атмосфера. Старшими у нас були «курінні». «Кораблем життя» керував Дмитро – викладач Київського транспортного університету. Ми говорили з ним на різні дорослі теми. Цікаво було спілкуватися і з отцем Костянтином – духівником. Ми швидко порозумілися і з курінним тринадцятого куреня «Гайдамаки»  львів’янином Володимиром. Ці люди шукають і знаходять своє покликання в житті. Вони намагаються підтримати ближнього, тактовно вказати йому на його помилки. – Обуритися, накинутися  на когось з кулаками – дуже легко, – говорили вони мені. – А ти спробуй стримати свій гнів, почни з особистого самоудосконалення.  Такі розмови відбувалися протягом  дня під час походів до річки, чергувань на кухні, поїздки в Канів, релігієзнавчих лекцій, розкопок біля Свято-Миколаївського  монастиря, де в недільні дні ми брали участь у богослужінні.  Всі з нетерпінням очікували вечірньої ватри. Тут кожен курінь представляв свої таланти. На літературному вечорі декламували власні вірші,  Тараса Шевченка, Ліни Костенко, Олександра Олеся, Володимира Висоцького. Найартистичніше читав гуморески отець Макарій. Виявилися і хлопець з дівчиною, які показали бойовий гопак. Як знадобилися мені і участь у шкільних конкурсах виразного читання, і навчання в дитячій музичній школі. Ми стільки пісень переспівали! Звичайно, у нас не виходило так гарно, як у Тараса Компаніченка, який ще й акомпанував собі на старовинних українських музичних інструментах.  Всім подобалася і смачна таборова їжа, яку готував отець Олександр. Хлопці казали про нього шанобливо: він дає нам поживу духовну і матеріальну. Отець Олександр  був кухарем і у Всеукраїнському православному молодіжному таборі у Пляшевій, це поблизу Берестечкового поля. Говорив, що там йому було трішки легше, бо ближче була вода.  Я тільки тепер розумію, як непросто було йому й інтенданту Петру в польових умовах утримувати порядок, чистоту й гігієну. І хоч серед нас не знайшлося порушників дисципліни, курців чи любителів пиятики, але старші весь час дбали про  наше розумне і організоване дозвілля.  Остання ватра затягнулася майже до ранку. Я, нарешті, дізнався, хто був моїм таємним другом. Це була така гра, під час якої ми посилали одне одному якісь дрібнички. А наш духівник подарував мені фірмову футболку «Пляшева».  Сумно було розлучатися  з гарними,  розумними людьми. Ми не соромилися своєї розчуленості. Якщо Бог дасть, то побачимося наступного літа.     Максим Онищенко,  студент Ніжинського держуніверситету імені Миколи ГоголяЗ 25 липня до 3 серпня 2009 року біля міста Богуслава, що на Київщині відбувся Всеукраїнський православний молодіжний табір "Пляшева - 2009". Організаторами табору було Синодальне управління у справах молоді УПЦ Київського Патріархату, на чолі з головою єпископом Полтавським і Кременчуцьким Федором. З Чернігівської єпархії у таборі відпочивало 7 людей. Своїми враженнями від перебування у таборі поділився з Чернігівськими єпархіальними відомостями один з учасників "Пляшевої-2009" Максим Онищенко з Ніжина.

КОРАБЕЛЬ ЖИТТЯ...
Так  називався наш курінь у православному таборі над Россю, неподалік міста Богуслава. Молоді люди з’їхалися сюди з усієї України, об’єднані вірою в Бога. Саме християнство веде нас у складному морі життя. І тому всі 150 таборян протягом 10 днів відпочивали за православним звичаєм: кожен день починався і закінчувався молитвою і вдячністю Богу.

Ще школярем я жив у схожому наметовому містечку в Закарпатті. Ми вивчали там екологічні особливості регіону. А тут була зовсім інша структура й атмосфера. Старшими у нас були «курінні». «Кораблем життя» керував Дмитро – викладач Київського транспортного університету. Ми говорили з ним на різні дорослі теми. Цікаво було спілкуватися і з отцем Костянтином – духівником. Ми швидко порозумілися і з курінним тринадцятого куреня «Гайдамаки»  львів’янином Володимиром. Ці люди шукають і знаходять своє покликання в житті. Вони намагаються підтримати ближнього, тактовно вказати йому на його помилки. – Обуритися, накинутися  на когось з кулаками – дуже легко, – говорили вони мені. – А ти спробуй стримати свій гнів, почни з особистого самоудосконалення.

"Пляшева-2009"

"Пляшева-2009"

Такі розмови відбувалися протягом  дня під час походів до річки, чергувань на кухні, поїздки в Канів, релігієзнавчих лекцій, розкопок біля Свято-Миколаївського  монастиря, де в недільні дні ми брали участь у богослужінні.

"Пляшева-2009"

Всі з нетерпінням очікували вечірньої ватри. Тут кожен курінь представляв свої таланти. На літературному вечорі декламували власні вірші,  Тараса Шевченка, Ліни Костенко, Олександра Олеся, Володимира Висоцького. Найартистичніше читав гуморески отець Макарій. Виявилися і хлопець з дівчиною, які показали бойовий гопак. Як знадобилися мені і участь у шкільних конкурсах виразного читання, і навчання в дитячій музичній школі. Ми стільки пісень переспівали! Звичайно, у нас не виходило так гарно, як у Тараса Компаніченка, який ще й акомпанував собі на старовинних українських музичних інструментах.

Всім подобалася і смачна таборова їжа, яку готував отець Олександр. Хлопці казали про нього шанобливо: він дає нам поживу духовну і матеріальну. Отець Олександр  був кухарем і у Всеукраїнському православному молодіжному таборі у Пляшевій, це поблизу Берестечкового поля. Говорив, що там йому було трішки легше, бо ближче була вода.

"Пляшева-2009"

"Пляшева-2009"

Я тільки тепер розумію, як непросто було йому й інтенданту Петру в польових умовах утримувати порядок, чистоту й гігієну. І хоч серед нас не знайшлося порушників дисципліни, курців чи любителів пиятики, але старші весь час дбали про  наше розумне і організоване дозвілля.

"Пляшева-2009"

Остання ватра затягнулася майже до ранку. Я, нарешті, дізнався, хто був моїм таємним другом. Це була така гра, під час якої ми посилали одне одному якісь дрібнички. А наш духівник подарував мені фірмову футболку «Пляшева».

"Пляшева-2009"
Молодь з Чернігівської єпархії. Спільне фото.

Сумно було розлучатися  з гарними,  розумними людьми. Ми не соромилися своєї розчуленості. Якщо Бог дасть, то побачимося наступного літа.



Максим Онищенко,

студент Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя