21 листопада, у день свята Собору Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних, у Свято-Михайлівському золотоверхому соборі м. Києва відбулася архієрейська хіротонія ієромонаха Симеона (Зінкевича) на єпископа Дніпропетровського і Павлоградського. У хіротонії нового єпископа взяв участь єпископ Чернігівський і Ніжинський Іларіон.Рішенням Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату від 21 жовтня 2009 р. насельнику Михайлівського Видубицького монастиря м. Києва ієромонаху Симеону (Зінкевичу) визначено бути єпископом Дніпропетровським і Павлоградським.
20 листопада 2009 р. у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі столиці, після Всенічного бдіння з нагоди храмового свята Архістратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил Безплотних, відбувся чин наречення ієромонаха Симона на єпископа. Наречення очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Димитрія, архієпископів Білоцерківського Олександра та Луцького і Волинського Михаїла, єпископів Чернігівського і Ніжинського Іларіона, Васильківського Євстратія, Вишгородського Епіфанія та єпископа Феодосія (Пайкуша).
Під час наречення ієромонах Симеон виголосив наступне слово.
Сьогодні день коли Церква Христова через ваше обрання і благословення кличе мене до служіння в сані єпископа. Мені через молоді роки трепетно стояти тут, але, споглядаючи на Пресвяту Богородицю, можу тільки промовити: «Я раб Божий – нехай буде за благословенням Вашим». Чи зможу я виконати волю Господню? У відповідь на це питання згадую своє життя й щиро сповідую зараз перед Вами свою людську неміч і недостоїнство. Але разом із тим вірю, що ваше рішення щодо мене є вираженням волі Божої. Усвідомлюючи труднощі архіпастирського служіння, покладаюся не на свої слабкі сили, а на Господа і взиваю: «Господи! Не моя воля, але Твоя свята нехай буде» (Мф. 26, 42).
Після завершення літургії, вручаючи новопоставленому єпископу Симеону архієрейський жезл, Святійший Патріарх виголосив наступне слово.
Сьогодні, на свято Архистратига Божого Михаїла і всіх Небесних Сил безплотних, силою і дією Святого Духа через рукопокладання рук нас архієреїв ти зведений на високе служіння в Церкві Божій. Від імені співбратів архіпастирів і всього народу Божого, що молився разом з нами, вітаю тебе з прийняттям архієрейської благодаті.
Перед Богом ти обіцяв нести єпископське служіння достойно, наслідуючи великих святителів Церкви Христової: ще на зорі юності Господь кликав тебе до чернечого життя, але тоді ти не послухав голосу Божого і не пішов тим шляхом, на який Він тебе закликав. На тобі сповнилися слова євангельської притчі про сина, який сказав батькові: «не піду», а потім подумав і пішов. Ти одружився, але невдало, бо то була не твоя життєва дорога. Господь повернув тебе на ту путь, на яку Він тебе закликав. Ти навчався у Київській духовній академії, прийняв священство, а згодом був пострижений в чернецтво і короткий час був насельником Видубицького монастиря. Тепер Господь закликає тебе на високе служіння в Церкві Христовій в сані єпископа. Іди цим шляхом і не озирайся назад, щоб не стати тобі соляним стовпом, як дружина Лота.
Новопоставлений єпископ повинен на все своє життя запам’ятати архієрейську присягу, яку він давав не людям, а Богові. Немало серед нас архіпастирів таких, які ставляться до архієрейської присяги як до якоїсь формальності. Минає короткий час, і вони забувають про свої обіцянки Богові. Не будь таким! Після смерті Господь нагадає нам про наші обітниці.
З яким почуттям і настроєм ти прийняв благодать єпископства? Якщо зі страхом Божим, то благо тобі, тому що цей страх викликається усвідомленням своєї немочі, духовного убожества і смирення перед величчю і відповідальністю служіння. А якщо новопоставлений єпископ сприймає архієрейство з почуттям внутрішнього самовдоволення, то благодать Божа відступить, тому що Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Усвідомлення єпископського достоїнства слід угамовувати роздумами про власну нікчемність і гріховність, пам’ятаючи про силу Божу, яка виявляється в людській немочі (див. 2 Кор. 12, 9).
Єпископ користується в Церкві владою, і ця влада приваблює багатьох бажаючих стати єпископами. Але для того, щоб зрозуміти характер єпископської влади, треба завжди мати на увазі її особливості. Хоча часто і говориться про «монархічне» єпископство, і таке ставлення до нього часом знаходить виправдання в особистому владолюбстві окремих єпископів, однак нам, архієреям, слід завжди пам’ятати, що церковна влада має духовну природу, а не світську. Треба постійно пам’ятати слова Христа Спасителя: «Я прийшов не для того, щоб Мені служили, але щоб послужити».
Тому сутність духовної влади полягає в служінні Церкві, в служінні людям, в служінні Богу. Єпископи є працівниками на ниві Божій, де вони трудяться, а все вирощує Бог, дією благодаті Святого Духа, як про це ясно говорить апостол Павло: «Я насадив, Аполос поливав, а зростив Бог; а тому і хто насаджує, і хто поливає є ніщо, а все Бог, Який вирощує» (1 Кор. 3, 6–7). Господь ясно сказав апостолам, коли вони сперечались між собою, хто з них більший: «Царі народів панують над ними, і ті, хто володіє ними, доброчинцями звуться. Ви ж не так: але більший між вами хай буде як менший, а старший – як слуга (Лк. 22, 25–26). Господь, як бачимо не робить всіх рівними, але визнає і більших, і старших, а мірилом достоїнства є не влада, але смирення і труди.
Хочеш бути більшим – смири себе перед всіма, а, особливо, перед ворогами, і тоді станеш великим у Господа. Всі великі святителі були дуже смиренними і не думали про себе високо, але проповідували невтомно, боролися з єресями і всіма ворогами церкви та надзвичайно багато подвизалися. Єпископ, здійснюючи свою владу, діє з Церквою, але не над Церквою. Єпископська влада повинна розчинятися в єднанні з паствою.
Єпископське служіння завжди було подвигом, що вимагає цілковитої самопожертви святій справі, але особливо важким воно стало для нас, єпископів Української Православної Церкви Київського Патріархату. Перед нами стоїть завдання створити в Україні єдину Помісну Православну Церкву. Український народ підтримує цю ідею. Він зрадів великою радістю, коли почалися наші переговори з УПЦ Московського Патріархату про підготовку до діалогу. Але в середовищі Московського Патріархату є противники утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви, особливо на сході України, де тобі предстоїть звершувати архіпастирське служіння. Перед нашою Церквою стоїть два важливих завдання: з одного боку працювати на об’єднання українського православ’я, а це означає, насамперед, припинити всіляку ворожнечу і протистояння; а з другого боку розширювати і зміцнювати Київський Патріархат. В Дніпропетровській єпархії у тебе буде велике поле діяльності. Козацький край жадає незалежної Української Церкви, а ворожі Україні сили борються за підпорядкування Російській Церкві. Треба бути в таких умовах мудрим, як змія, і лагідним як голуб.
Тобі, як і всім нам, доведеться витримати чимало принижень, пережити багато скорбот, вислуховувати зведені на нас наклепи і брехню. Щоб до кінця нести цей хрест, необхідна надзвичайна благодатна допомога. І ми віримо, що Господь пошле тобі Свою благодать, бо ми стоїмо на вірному шляху – у незалежній державі повинна бути незалежна Церква. Про це свідчить 34-те апостольське правило: «Кожен народ повинен мати свого першого єпископа», тобто патріарха або митрополита. Усвідомлюючи свою правоту і уповаючи на Божу допомогу, не бійся майбутніх труднощів. Господь допоможе Своєю Божественною благодаттю. Одного бійся – гріха.
Якщо ж ти відчуєш свою неміч перед високими вимогами єпископського служіння і труднощами, з якими ти безсумнівно зіткнешся в своїй діяльності, не падай у відчай, а щирою молитвою звертайся до Бога і закликай благодать Святого Духа, яка лікує людські немочі та виправляє людські недоліки. Дух Святий не позбавить тебе сил, якщо ти сам не відійдеш від Нього через маловір’я та легкодухість. Дух премудрості нехай керує тобою у твоїх архіпастирських діяннях і нехай наставляє тебе на всіх шляхах твого нового служіння. А крім того бережи, як зіницю ока, єдність єпископату, бо в єдності сила. Хто не турбується про єдність єпископату і не зберігає братерську любов, той, за народною мудрістю, рубає гілку, на якій сидить.
А тепер прийми цей архіпастирський жезл і від даної тобі благодаті Святого Духа подай твоє перше архіпастирське благословення братії та цьому благочестивому народу, який разом з нами брав участь у твоєму висвяченні.
Біографічна довідка.
20 листопада 2009 р. у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі столиці, після Всенічного бдіння з нагоди храмового свята Архістратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил Безплотних, відбувся чин наречення ієромонаха Симона на єпископа. Наречення очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Димитрія, архієпископів Білоцерківського Олександра та Луцького і Волинського Михаїла, єпископів Чернігівського і Ніжинського Іларіона, Васильківського Євстратія, Вишгородського Епіфанія та єпископа Феодосія (Пайкуша).
Під час наречення ієромонах Симеон виголосив наступне слово.
Ваша Святість!
Преосвященні Владики!
Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!
Преосвященні Владики!
Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогодні день коли Церква Христова через ваше обрання і благословення кличе мене до служіння в сані єпископа. Мені через молоді роки трепетно стояти тут, але, споглядаючи на Пресвяту Богородицю, можу тільки промовити: «Я раб Божий – нехай буде за благословенням Вашим». Чи зможу я виконати волю Господню? У відповідь на це питання згадую своє життя й щиро сповідую зараз перед Вами свою людську неміч і недостоїнство. Але разом із тим вірю, що ваше рішення щодо мене є вираженням волі Божої. Усвідомлюючи труднощі архіпастирського служіння, покладаюся не на свої слабкі сили, а на Господа і взиваю: «Господи! Не моя воля, але Твоя свята нехай буде» (Мф. 26, 42).
З часу рішення Священного Синоду бути мені єпископом, хвилювання переповнюють мою душу, і тільки молитва надихає та підтримує мене, хоча не завжди вдається приборкати хвилювання. Але вірю, що «сила Божа в немочі звершується» (2 Кор. 12, 9), і тому сьогодні молюся, щоб Господь не залишав мене без Своєї благодатної божественної допомоги під час мого нового церковного послуху.
У ці святі хвилини переді мною проходять усі прожиті роки, і я згадую тих, кому зобов’язаний своїм життям, вихованням і становленням як особистості, ченця та священика. Я безмежно вдячний батькам, які не тільки дали мені земне життя, а й навчили, що воно не є самоціллю. Що воно лише тоді має сенс, коли веде до обителі Отця Небесного. Віру, любов до Бога й відданість Святій Церкві я увібрав із молоком матері. Згадую дитячі роки, коли батько постійно брав мене на клірос, співати разом з монахами Почаївської лаври, і це мені дуже подобалось. Думаю, що дух цієї обителі вплинув на мій вибір священичого, а згодом й монашого служіння. Згадую повчання лаврських старців з якими доводилось спілкуватись.
Незабутніми для мене є настанови блаженної пам’яті митрополита Якова, у якого я був іподияконом і мав можливість бачити його життєвий приклад великої любові до Бога, служіння Церкві та Україні. Вдячний також за опікунство своєму духівнику, архієпископу Михаїлу та безпосередньо наміснику Видубицького монастиря єпископу Епіфанію. Нажаль, небагато часу випало мені бути секретарем Святійшого Патріарха Філарета, але це є мій найбільший духовний та практичний досвід, який я отримав.
Апостол Павло навчався і виховувався біля ніг Гамаліїла, а я, Ваша Святість, з радістю скажу, що біля Ваших, тому що Ви для мене є прикладом служіння Богові, Церкві та Україні, а також зразком єпископства.
Зі страхом та усвідомленням своєї негідності згадую слова цього ж святого апостола Павла, що визначають моральне обличчя єпископа й характер єпископського служіння: «Єпископ має бути непорочний, як Божий домобудівник... який додержується правдивого слова, згідного з вченням, щоб він мав силу наставляти в здоровому вченні і викривати противників» (Тит. 1, 7-9). Чи можу я вважати себе «Божим домобудівником» (Тит. 1, 7), чи заслужено приймаю на себе ступінь єпископського служіння? І тільки з глибоким страхом визнаю і усвідомлюю своє недостоїнство, адже, як говорить святитель Григорій Богослов: «Захисник істини (єпископ) повинен стояти з ангелами; славословити з архангелами; підносити жертви на горній жертовник; священнодіяти з Христом; відтворювати створіння; відновлювати образ Божий; творити для вищого світу...» (Св. Григорій Богослов, слово 3-є).
Обов’язки єпископа різноманітні, відповідальні й досить важкі. Єпископ – продовжувач на землі справи Христа та святих апостолів. Що може бути вищим, важливішим і відповідальнішим за таке служіння? Єпископ - це повноважний наступник апостольської влади, а тому він повинен мати й апостольську ревність про славу Христову й спасіння довірених його опікуванню душ. Єпископ – благодатний будівничий Таїн Божих, а це вимагає від нього особливої моральної чистоти, чистоти совісті, доброти духу. Він є головним учителем віри й правди, а це потребує глибокого знання Божественного вчення й людської природи. Єпископ дбає про спасіння не лише овець стада Христового, але й церковних пастирів, а для цього потрібні висока досвідченість і духовне життя, турбота і батьківське піклування.
Окресливши обов’язки єпископа та процитувавши Священне Писання, зробив це в першу чергу для себе, щоб не збитися з християнської дороги і бути прикладом для пастирів і наставником для віруючих. Усвідомлюю, що Господь буде мене судити за тим, як я жив і працював. Споглядаючи зі сторони, я помітив, що життєвий шлях єпископа виглядає за формою гарним та привабливим, але за змістом важким повсякденним, можна сказати цілодобовим і страдницьким. Дійсний єпископ – це християнський образ життя. Я маю бажання трудитись на ниві Христовій, усвідомлюючи слова євангеліста, як покликання до цього служіння: «жнива великі, женців мало». У мене не великий життєвий досвід , я не встиг накопичити адміністративних навиків. Тому прошу Вас, Ваша Святість, і вас, преосвященні владики, після хіротонії не залишати мене на самоті, прошу ваших молитов, повчань та підтримки.
Моя архієрейська хіротонія звершується в Золотоверхому Свято-Михайлівському монастирі у славній православній святині Києва. Сьогодні день пам’яті святого Архистратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил безплотних. Свято, яке з давніх часів шанує побожний український народ. Так трапилось, що власне в цей день мені подається особлива благодать архієрейської хіротонії. Я звертаюсь сьогодні з молитвою до Святої Тройці, щоб цей день був для мене великою П’ятидесятницею. Щоб Дух Святий просвітив мій розум, укріпив тіло, щоб благодать, яка «немічне лікує і збідніле поповнює», спочила на мені, керуючи моїми вчинками на життєвій дорозі. Молитовно я схиляю голову під Покров Божої Матері і Її заступництво. Я прошу святого архистратига Божого Михаїла та всі сили безплотні бути мені помічником та охоронцем.
Благословіть Ви мене, Ваша Святість, і Ви, святителі Христові, помоліться за мене у цей особливий для мене день архієрейської хіротонії. Нехай подасть мені Господь з покладанням ваших рук Свою всесильну благодать, яка виправить мої немочі, наповнить убогість сил для гідного пастирського служіння в сані єпископа на славу Божу та на користь Святій Православній Церкві.
Амінь.
Наступного дня, 21 листопада 2009 р., під час Божественної літургії у Михайлівському Золотоверхому соборі Святійший Патріарх Філарет у співслужінні архієреїв, які напередодні брали участь у нареченні, а також митрополита Криворізького і Нікопольського Адріана, звершив хіротонію ієромонаха Симона на єпископа Дніпропетровського і Павлоградського.
У ці святі хвилини переді мною проходять усі прожиті роки, і я згадую тих, кому зобов’язаний своїм життям, вихованням і становленням як особистості, ченця та священика. Я безмежно вдячний батькам, які не тільки дали мені земне життя, а й навчили, що воно не є самоціллю. Що воно лише тоді має сенс, коли веде до обителі Отця Небесного. Віру, любов до Бога й відданість Святій Церкві я увібрав із молоком матері. Згадую дитячі роки, коли батько постійно брав мене на клірос, співати разом з монахами Почаївської лаври, і це мені дуже подобалось. Думаю, що дух цієї обителі вплинув на мій вибір священичого, а згодом й монашого служіння. Згадую повчання лаврських старців з якими доводилось спілкуватись.
Незабутніми для мене є настанови блаженної пам’яті митрополита Якова, у якого я був іподияконом і мав можливість бачити його життєвий приклад великої любові до Бога, служіння Церкві та Україні. Вдячний також за опікунство своєму духівнику, архієпископу Михаїлу та безпосередньо наміснику Видубицького монастиря єпископу Епіфанію. Нажаль, небагато часу випало мені бути секретарем Святійшого Патріарха Філарета, але це є мій найбільший духовний та практичний досвід, який я отримав.
Апостол Павло навчався і виховувався біля ніг Гамаліїла, а я, Ваша Святість, з радістю скажу, що біля Ваших, тому що Ви для мене є прикладом служіння Богові, Церкві та Україні, а також зразком єпископства.
Зі страхом та усвідомленням своєї негідності згадую слова цього ж святого апостола Павла, що визначають моральне обличчя єпископа й характер єпископського служіння: «Єпископ має бути непорочний, як Божий домобудівник... який додержується правдивого слова, згідного з вченням, щоб він мав силу наставляти в здоровому вченні і викривати противників» (Тит. 1, 7-9). Чи можу я вважати себе «Божим домобудівником» (Тит. 1, 7), чи заслужено приймаю на себе ступінь єпископського служіння? І тільки з глибоким страхом визнаю і усвідомлюю своє недостоїнство, адже, як говорить святитель Григорій Богослов: «Захисник істини (єпископ) повинен стояти з ангелами; славословити з архангелами; підносити жертви на горній жертовник; священнодіяти з Христом; відтворювати створіння; відновлювати образ Божий; творити для вищого світу...» (Св. Григорій Богослов, слово 3-є).
Обов’язки єпископа різноманітні, відповідальні й досить важкі. Єпископ – продовжувач на землі справи Христа та святих апостолів. Що може бути вищим, важливішим і відповідальнішим за таке служіння? Єпископ - це повноважний наступник апостольської влади, а тому він повинен мати й апостольську ревність про славу Христову й спасіння довірених його опікуванню душ. Єпископ – благодатний будівничий Таїн Божих, а це вимагає від нього особливої моральної чистоти, чистоти совісті, доброти духу. Він є головним учителем віри й правди, а це потребує глибокого знання Божественного вчення й людської природи. Єпископ дбає про спасіння не лише овець стада Христового, але й церковних пастирів, а для цього потрібні висока досвідченість і духовне життя, турбота і батьківське піклування.
Окресливши обов’язки єпископа та процитувавши Священне Писання, зробив це в першу чергу для себе, щоб не збитися з християнської дороги і бути прикладом для пастирів і наставником для віруючих. Усвідомлюю, що Господь буде мене судити за тим, як я жив і працював. Споглядаючи зі сторони, я помітив, що життєвий шлях єпископа виглядає за формою гарним та привабливим, але за змістом важким повсякденним, можна сказати цілодобовим і страдницьким. Дійсний єпископ – це християнський образ життя. Я маю бажання трудитись на ниві Христовій, усвідомлюючи слова євангеліста, як покликання до цього служіння: «жнива великі, женців мало». У мене не великий життєвий досвід , я не встиг накопичити адміністративних навиків. Тому прошу Вас, Ваша Святість, і вас, преосвященні владики, після хіротонії не залишати мене на самоті, прошу ваших молитов, повчань та підтримки.
Моя архієрейська хіротонія звершується в Золотоверхому Свято-Михайлівському монастирі у славній православній святині Києва. Сьогодні день пам’яті святого Архистратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил безплотних. Свято, яке з давніх часів шанує побожний український народ. Так трапилось, що власне в цей день мені подається особлива благодать архієрейської хіротонії. Я звертаюсь сьогодні з молитвою до Святої Тройці, щоб цей день був для мене великою П’ятидесятницею. Щоб Дух Святий просвітив мій розум, укріпив тіло, щоб благодать, яка «немічне лікує і збідніле поповнює», спочила на мені, керуючи моїми вчинками на життєвій дорозі. Молитовно я схиляю голову під Покров Божої Матері і Її заступництво. Я прошу святого архистратига Божого Михаїла та всі сили безплотні бути мені помічником та охоронцем.
Благословіть Ви мене, Ваша Святість, і Ви, святителі Христові, помоліться за мене у цей особливий для мене день архієрейської хіротонії. Нехай подасть мені Господь з покладанням ваших рук Свою всесильну благодать, яка виправить мої немочі, наповнить убогість сил для гідного пастирського служіння в сані єпископа на славу Божу та на користь Святій Православній Церкві.
Амінь.
Наступного дня, 21 листопада 2009 р., під час Божественної літургії у Михайлівському Золотоверхому соборі Святійший Патріарх Філарет у співслужінні архієреїв, які напередодні брали участь у нареченні, а також митрополита Криворізького і Нікопольського Адріана, звершив хіротонію ієромонаха Симона на єпископа Дніпропетровського і Павлоградського.
Преосвященний єпископе Симеоне,
улюблений у Христі брате!
улюблений у Христі брате!
Сьогодні, на свято Архистратига Божого Михаїла і всіх Небесних Сил безплотних, силою і дією Святого Духа через рукопокладання рук нас архієреїв ти зведений на високе служіння в Церкві Божій. Від імені співбратів архіпастирів і всього народу Божого, що молився разом з нами, вітаю тебе з прийняттям архієрейської благодаті.
Новопоставлений єпископ повинен на все своє життя запам’ятати архієрейську присягу, яку він давав не людям, а Богові. Немало серед нас архіпастирів таких, які ставляться до архієрейської присяги як до якоїсь формальності. Минає короткий час, і вони забувають про свої обіцянки Богові. Не будь таким! Після смерті Господь нагадає нам про наші обітниці.
З яким почуттям і настроєм ти прийняв благодать єпископства? Якщо зі страхом Божим, то благо тобі, тому що цей страх викликається усвідомленням своєї немочі, духовного убожества і смирення перед величчю і відповідальністю служіння. А якщо новопоставлений єпископ сприймає архієрейство з почуттям внутрішнього самовдоволення, то благодать Божа відступить, тому що Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Усвідомлення єпископського достоїнства слід угамовувати роздумами про власну нікчемність і гріховність, пам’ятаючи про силу Божу, яка виявляється в людській немочі (див. 2 Кор. 12, 9).
Єпископ користується в Церкві владою, і ця влада приваблює багатьох бажаючих стати єпископами. Але для того, щоб зрозуміти характер єпископської влади, треба завжди мати на увазі її особливості. Хоча часто і говориться про «монархічне» єпископство, і таке ставлення до нього часом знаходить виправдання в особистому владолюбстві окремих єпископів, однак нам, архієреям, слід завжди пам’ятати, що церковна влада має духовну природу, а не світську. Треба постійно пам’ятати слова Христа Спасителя: «Я прийшов не для того, щоб Мені служили, але щоб послужити».
Тому сутність духовної влади полягає в служінні Церкві, в служінні людям, в служінні Богу. Єпископи є працівниками на ниві Божій, де вони трудяться, а все вирощує Бог, дією благодаті Святого Духа, як про це ясно говорить апостол Павло: «Я насадив, Аполос поливав, а зростив Бог; а тому і хто насаджує, і хто поливає є ніщо, а все Бог, Який вирощує» (1 Кор. 3, 6–7). Господь ясно сказав апостолам, коли вони сперечались між собою, хто з них більший: «Царі народів панують над ними, і ті, хто володіє ними, доброчинцями звуться. Ви ж не так: але більший між вами хай буде як менший, а старший – як слуга (Лк. 22, 25–26). Господь, як бачимо не робить всіх рівними, але визнає і більших, і старших, а мірилом достоїнства є не влада, але смирення і труди.
Хочеш бути більшим – смири себе перед всіма, а, особливо, перед ворогами, і тоді станеш великим у Господа. Всі великі святителі були дуже смиренними і не думали про себе високо, але проповідували невтомно, боролися з єресями і всіма ворогами церкви та надзвичайно багато подвизалися. Єпископ, здійснюючи свою владу, діє з Церквою, але не над Церквою. Єпископська влада повинна розчинятися в єднанні з паствою.
Єпископське служіння завжди було подвигом, що вимагає цілковитої самопожертви святій справі, але особливо важким воно стало для нас, єпископів Української Православної Церкви Київського Патріархату. Перед нами стоїть завдання створити в Україні єдину Помісну Православну Церкву. Український народ підтримує цю ідею. Він зрадів великою радістю, коли почалися наші переговори з УПЦ Московського Патріархату про підготовку до діалогу. Але в середовищі Московського Патріархату є противники утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви, особливо на сході України, де тобі предстоїть звершувати архіпастирське служіння. Перед нашою Церквою стоїть два важливих завдання: з одного боку працювати на об’єднання українського православ’я, а це означає, насамперед, припинити всіляку ворожнечу і протистояння; а з другого боку розширювати і зміцнювати Київський Патріархат. В Дніпропетровській єпархії у тебе буде велике поле діяльності. Козацький край жадає незалежної Української Церкви, а ворожі Україні сили борються за підпорядкування Російській Церкві. Треба бути в таких умовах мудрим, як змія, і лагідним як голуб.
Тобі, як і всім нам, доведеться витримати чимало принижень, пережити багато скорбот, вислуховувати зведені на нас наклепи і брехню. Щоб до кінця нести цей хрест, необхідна надзвичайна благодатна допомога. І ми віримо, що Господь пошле тобі Свою благодать, бо ми стоїмо на вірному шляху – у незалежній державі повинна бути незалежна Церква. Про це свідчить 34-те апостольське правило: «Кожен народ повинен мати свого першого єпископа», тобто патріарха або митрополита. Усвідомлюючи свою правоту і уповаючи на Божу допомогу, не бійся майбутніх труднощів. Господь допоможе Своєю Божественною благодаттю. Одного бійся – гріха.
Якщо ж ти відчуєш свою неміч перед високими вимогами єпископського служіння і труднощами, з якими ти безсумнівно зіткнешся в своїй діяльності, не падай у відчай, а щирою молитвою звертайся до Бога і закликай благодать Святого Духа, яка лікує людські немочі та виправляє людські недоліки. Дух Святий не позбавить тебе сил, якщо ти сам не відійдеш від Нього через маловір’я та легкодухість. Дух премудрості нехай керує тобою у твоїх архіпастирських діяннях і нехай наставляє тебе на всіх шляхах твого нового служіння. А крім того бережи, як зіницю ока, єдність єпископату, бо в єдності сила. Хто не турбується про єдність єпископату і не зберігає братерську любов, той, за народною мудрістю, рубає гілку, на якій сидить.
А тепер прийми цей архіпастирський жезл і від даної тобі благодаті Святого Духа подай твоє перше архіпастирське благословення братії та цьому благочестивому народу, який разом з нами брав участь у твоєму висвяченні.
Біографічна довідка.Єпископ Симеон (в миру Зінкевич Олег Анатолійович) народився 5 травня 1979 року в м. Ленінграді. З 1986 по 1997 роки навчався у Ленінградській школі № 37.
По закінченні школи поступив у Волинську Духовну семінарію, які закінчив у 2001 році. Паралельно ніс послух келійника та іподиякона у блаженної пам’яті митрополита Якова (Панчука). В 2001 році продовжив навчання у Київській духовній академії. Під час навчання ніс послух іподиякона у ректора КДАіС єпископа Димитрія.
У 2004 році в Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Луцька єпископом Луцьким і Волинським Михаїлом був рукоположений в сан диякона.
З 2004 по 2007 роки, перебуваючи в Сполучених Штатах Америки, служив штатним дияконом в соборі Святого ап. Андрія Первозданного (Детройт). У 2006 році у тому ж соборі єпископом Луцьким і Волинським Михаїлом рукоположений в сан ієрея. За час служіння в штаті собору був нагороджений наперсним хрестом.
В 2007 році єпископом Луцьким і Волинським Михаїлом у Свято-Троїцькому духовному центрі м. Тернополя пострижений у чернецтво з ім’ям Симеон. Був насельником Луцького Свято-Архангельського чоловічого монастиря.
У 2008 році був переведений у Тернопільську-Кременецьку єпархію. Продовжив монаший послух та пастирську діяльність у Свято-Троїцькому духовному центрі. Виконував послух духівника православного молодіжного братства єпархії та центру. Одночасно ніс послух благочинного духовного центру.
У червні 2009 року указом Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета зачислений до братії Свято-Михайлівського Видубицького монастиря м. Києва. 20 вересня 2009 року Указом Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета був призначений секретарем Київської Патріархії.
Рішенням Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату від 21 жовтня 2009 року обраний та призначений єпископом Дніпропетровським і Павлоградським. Архієрейська хіротонія відбулася 21 листопада 2009 р. у Михайлівському Золотоверхому соборі м. Києва.
Джерело: прес-центр Київської Патріархії
