22 листопада, неділю 24 після П'ятидесятниці, у Свято-Володимирському кафедральному патріаршому соборі м. Києва відбулася архієрейська хіротонія ієромонаха Тихона(Петранюка) на єпископа Луганського та Старобільського. У хіротонії нового архієрея взяв участь єпископ Чернігівський і Ніжинський Іларіон.Рішенням Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату від 21 жовтня 2009 р. насельнику Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря м. Києва ієромонаху Тихону (Петранюку) визначено бути єпископом Луганським і Старобільським.
21 листопада 2009 р. у Володимирському кафедральному соборі Києва після Всенічного бдіння відбувся чин наречення ієромонаха Тихона на єпископа. Наречення очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Димитрія, архієпископів Білоцерківського Олександра та Луцького і Волинського Михаїла, єпископів Чернігівського і Ніжинського Іларіона, Васильківського Євстратія, Вишгородського Епіфанія, Дніпропетровського і Павлоградського Симеона та єпископа Феодосія (Пайкуша).
21 листопада 2009 р. у Володимирському кафедральному соборі Києва після Всенічного бдіння відбувся чин наречення ієромонаха Тихона на єпископа. Наречення очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Димитрія, архієпископів Білоцерківського Олександра та Луцького і Волинського Михаїла, єпископів Чернігівського і Ніжинського Іларіона, Васильківського Євстратія, Вишгородського Епіфанія, Дніпропетровського і Павлоградського Симеона та єпископа Феодосія (Пайкуша).
Під час наречення ієромонах Тихон виголосив наступне слово.
Завжди високий і нелегкий подвиг архиєрейського служіння – вже тільки тому, що воно є служіння вищим духовним цілям людського життя, й до того силою також духовною, моральною. Єпископський жезл є символ саме такої – не зовнішньої, а духовно-благодатної, моральної сили і влади. Волею Божою і обранням Священного Синоду я, недостойний, був покликаний стати єпископом Луганським і Старобільським. Цю новину я сприйняв зі страхом, і нині, стоячи перед вашим архипастирським поглядом, відчуваю хвилювання і трепет. Відчуваючи свої слабкі сили і недосконалість, я, недостойний і грішний монах, подумав: як зможу прийняти благодать Христову для такого великого і відповідального служіння, яким є служіння архипастиря?
Після завершення літургії, вручаючи новопоставленому єпископу Тихону архієрейський жезл, Святійший Патріарх звернувся до нього зі словами вітання та настанови.
Кожен православний християнин вірить і сповідує, що, як в історії народів, так і в житті окремої людини, все здійснюється з волі Божої. Обрання і поставлення єпископів Церкви також відбувається з волі Божої, або за Його попущенням. Ми сподіваємось, що і твоє обрання на єпископське служіння звершилося з волі Божої, а не з Його попущення. Спочатку ти ходив кривими дорогами, а потім несповідимі шляхи Промислу Божого привели тебе в Михайлівський Золотоверхий монастир і ти дав обітниці чернечого життя. Ти отримав вищу богословську освіту і був викладачем богословського факультету при Чернівецькому університеті.
Ти, як і деякі інші, хотів бути єпископом. Апостол Павло в посланні до Тимофія пише: «Коли хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1). Але коли апостол говорить про єпископство, то він має на увазі не стільки архієрейську владу, скільки подвиги і страждання, пов’язані з єпископським служінням. Тому ти повинен сміливо йти на труднощі і скорботи – тоді твоє архієрейське служіння буде виправданим і ти отримаєш нагороду від Бога у вічному життя.
Ваша Святість!
Преосвященні владики!
Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!
Преосвященні владики!
Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!
Завжди високий і нелегкий подвиг архиєрейського служіння – вже тільки тому, що воно є служіння вищим духовним цілям людського життя, й до того силою також духовною, моральною. Єпископський жезл є символ саме такої – не зовнішньої, а духовно-благодатної, моральної сили і влади. Волею Божою і обранням Священного Синоду я, недостойний, був покликаний стати єпископом Луганським і Старобільським. Цю новину я сприйняв зі страхом, і нині, стоячи перед вашим архипастирським поглядом, відчуваю хвилювання і трепет. Відчуваючи свої слабкі сили і недосконалість, я, недостойний і грішний монах, подумав: як зможу прийняти благодать Христову для такого великого і відповідального служіння, яким є служіння архипастиря?
Єпископ покликаний бути добрим пастирем, готовим покласти душу за овець своїх (Ін. 10,11). Йому належить бути для всіх правилом віри, учителем, прикладом для наслідування. З сердечним сокрушенням сповідуюсь перед вами, що я далекий від цієї досконалості. Згадалось мені, як великі й міцні духом святі отці сторонились висоти єпископського служіння. І ось, огорнутий трепетом і тривогою, стою перед вами, богомудрі мої наставники і архипастирі, і запитую себе: а чи зможу понести я цю велику ношу святительського служіння і піти тим тернистим і нелегким шляхом, яким йшли услід Христу Його Божественні апостоли і великий сонм святителів Божих? Але якщо воля Небесного Пастиреначальника повеліває мені слідувати подвигу святих і великих архієреїв Церкви Христової, то я смиренно відповідаю: «Ось я, Господи, перед Тобою. Пошли мене на жнива, і на діла Твої, але і не залиш мене, немічного, Своєю благодаттю до останніх днів мого життя» (див. Мф. 9, 37).
Подвиг архиєрейського служіння великий і відповідальний. Тільки віра в Божий Промисел і надія на невимовне милосердя Боже зможе мені допомогти. І я вірю, що Господь не позбавить мене Свого заступництва і буде співдіяти мені в ревному служінні Йому.
Покликаний до єпископського служіння, в своїй совісті, в своїй душі я відчуваю і чую голос Спасителя: «Чи любиш ти Мене?». Що я, окаянний, можу відповісти на це питання? Одне можу тільки сказати: «Ступінь моєї любові до Тебе Ти Сам знаєш». Я ж твердо знаю тільки те, що ця любов, як живоносне джерело, необхідна для мене, який бере на себе багатотрудне і святе служіння пастиря овець Христових. Я знаю, що Бог наш, в Якого ми віруємо, є Бог Живий. Він є Джерело життя, Податель всякого блага, яким ми живемо, і рухаємося, і існуємо, Який Сам усьому дає життя, і дихання…(Діян. 17, 28, 25). Так що віруючий християнин, за словом св. апостола Павла, може відчувати Бога в собі і оживотворятися Ним.
З дитинства любов до Христа, віру в Бога і любов до Нього мені прищепили і зігрівали в моєму серці мої дорогі батьки. В юні роки Господь привів мене в Духовну школу де остаточно утвердилося моє прагнення служити Господу і Святій Його Церкві в священному сані.
Сьогодні з великим трепетом згадую 1997 рік, приснопам’ятного єпископа Никона, у якого я звершував перші кроки іподияконського служіння, згадую служіння диякона та священика під керівництвом архієпископа Варлаама. Пригадую добрі та цінні життєві поради та повчання щодо пастирського служіння митрополита Андрія, який рукоположив мене у пресвітера.
На шляху служіння у винограднику Христовому зі студентської парти мене завжди укріпляв та настановляв мій так би мовити хрещений батько – митрополит Димитрій, завдяки якому я закінчив Київську Духовну Академію, захистив дисертацію, став викладачем Чернівецького національного університету. Він рекомендував мене Вашій Святості до несення послуху у Києво-Михайлівському Золотоверхому Монастирі, він постриг мене у чернецтво, духовно повчав і подавав настанови, які будуть корисними у майбутньому архиєрейському служінні.
В ці хвилини душевної тривоги я звертаюся зі словами синівської подяки до Святійшого Отця і Патріарха Філарета, і всього Священного Синоду нашої Церкви, які обрали мене на святительське служіння.
Прошу, вас богомудрі архипастирі, благосні учителі і отці, вознести за мене, недостойного, свої святі молитви до Престолу Пастиреначальника нашого про низпослання на мене Святого Духа, Який укріпить мої слабкі тілесні і душевні сили для високого єпископського служіння на благо Святої Православної Церкви і нашої Батьківщини – України, щоб моє служіння було сповнене сили євангельської істини, миру і любові, правди і справедливості.
Усвідомлюючи всю трудність майбутнього мого єпископського служіння, я надіюсь не на свої немічні сили, а на силу Божу, яка виявляється в немочі і благодатно немічне лікує і виснажене поповнює.
Амінь.
Наступного дня, 22 листопада 2009 р., під час Божественної літургії у Володимирському кафедральному соборі м. Києва, Святійший Патріарх Філарет у співслужінні архієреїв, які напередодні брали участь у нареченні, звершив хіротонію ієромонаха Тихона на єпископа Луганського і Старобільського.
Подвиг архиєрейського служіння великий і відповідальний. Тільки віра в Божий Промисел і надія на невимовне милосердя Боже зможе мені допомогти. І я вірю, що Господь не позбавить мене Свого заступництва і буде співдіяти мені в ревному служінні Йому.
Покликаний до єпископського служіння, в своїй совісті, в своїй душі я відчуваю і чую голос Спасителя: «Чи любиш ти Мене?». Що я, окаянний, можу відповісти на це питання? Одне можу тільки сказати: «Ступінь моєї любові до Тебе Ти Сам знаєш». Я ж твердо знаю тільки те, що ця любов, як живоносне джерело, необхідна для мене, який бере на себе багатотрудне і святе служіння пастиря овець Христових. Я знаю, що Бог наш, в Якого ми віруємо, є Бог Живий. Він є Джерело життя, Податель всякого блага, яким ми живемо, і рухаємося, і існуємо, Який Сам усьому дає життя, і дихання…(Діян. 17, 28, 25). Так що віруючий християнин, за словом св. апостола Павла, може відчувати Бога в собі і оживотворятися Ним.
З дитинства любов до Христа, віру в Бога і любов до Нього мені прищепили і зігрівали в моєму серці мої дорогі батьки. В юні роки Господь привів мене в Духовну школу де остаточно утвердилося моє прагнення служити Господу і Святій Його Церкві в священному сані.
Сьогодні з великим трепетом згадую 1997 рік, приснопам’ятного єпископа Никона, у якого я звершував перші кроки іподияконського служіння, згадую служіння диякона та священика під керівництвом архієпископа Варлаама. Пригадую добрі та цінні життєві поради та повчання щодо пастирського служіння митрополита Андрія, який рукоположив мене у пресвітера.
На шляху служіння у винограднику Христовому зі студентської парти мене завжди укріпляв та настановляв мій так би мовити хрещений батько – митрополит Димитрій, завдяки якому я закінчив Київську Духовну Академію, захистив дисертацію, став викладачем Чернівецького національного університету. Він рекомендував мене Вашій Святості до несення послуху у Києво-Михайлівському Золотоверхому Монастирі, він постриг мене у чернецтво, духовно повчав і подавав настанови, які будуть корисними у майбутньому архиєрейському служінні.
В ці хвилини душевної тривоги я звертаюся зі словами синівської подяки до Святійшого Отця і Патріарха Філарета, і всього Священного Синоду нашої Церкви, які обрали мене на святительське служіння.
Прошу, вас богомудрі архипастирі, благосні учителі і отці, вознести за мене, недостойного, свої святі молитви до Престолу Пастиреначальника нашого про низпослання на мене Святого Духа, Який укріпить мої слабкі тілесні і душевні сили для високого єпископського служіння на благо Святої Православної Церкви і нашої Батьківщини – України, щоб моє служіння було сповнене сили євангельської істини, миру і любові, правди і справедливості.
Усвідомлюючи всю трудність майбутнього мого єпископського служіння, я надіюсь не на свої немічні сили, а на силу Божу, яка виявляється в немочі і благодатно немічне лікує і виснажене поповнює.
Амінь.
Наступного дня, 22 листопада 2009 р., під час Божественної літургії у Володимирському кафедральному соборі м. Києва, Святійший Патріарх Філарет у співслужінні архієреїв, які напередодні брали участь у нареченні, звершив хіротонію ієромонаха Тихона на єпископа Луганського і Старобільського.
Преосвященний єпископе Тихоне,
улюблений у Христі брате!
улюблений у Христі брате!
Кожен православний християнин вірить і сповідує, що, як в історії народів, так і в житті окремої людини, все здійснюється з волі Божої. Обрання і поставлення єпископів Церкви також відбувається з волі Божої, або за Його попущенням. Ми сподіваємось, що і твоє обрання на єпископське служіння звершилося з волі Божої, а не з Його попущення. Спочатку ти ходив кривими дорогами, а потім несповідимі шляхи Промислу Божого привели тебе в Михайлівський Золотоверхий монастир і ти дав обітниці чернечого життя. Ти отримав вищу богословську освіту і був викладачем богословського факультету при Чернівецькому університеті.
Ти, як і деякі інші, хотів бути єпископом. Апостол Павло в посланні до Тимофія пише: «Коли хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1). Але коли апостол говорить про єпископство, то він має на увазі не стільки архієрейську владу, скільки подвиги і страждання, пов’язані з єпископським служінням. Тому ти повинен сміливо йти на труднощі і скорботи – тоді твоє архієрейське служіння буде виправданим і ти отримаєш нагороду від Бога у вічному життя.
Ти сьогодні обіцяв перед лицем Церкви пильнувати, «як перебувають вірні у вірі й у виконанні справ благих, а найбільше – ієреї». Це обов’язок єпископа. Важкий він нині, тому що дуже впала дисципліна серед пастирів. Багато з них шукають користі і поводяться як найманці, не думаючи про працю і про своє власне спасіння. І нині без належної побожності і страху Божого проводять своє служіння, не проповідуючи Слово Боже, забуваючи застереження апостола Павла: «Горе мені, якщо я не благовіствую». Вони сіють скоріше збентеження і спокуси серед пастви. На єпископі лежить обов’язок пильно слідкувати за тим, щоб пастирі Церкви зі страхом Божим, з побожністю і ревністю творили справу Божу. Своєю поведінкою вони не повинні зневажати святості свого служіння і почуттів благочестивого народу.
Коли зовнішні, люди невіруючі, ганьблять нас незаслужено, то ми повинні в таких випадках радіти, що за ім’я Христове терпимо ганьбу. А якщо пишуть і говорять правду, і совість підказує нам, то треба не обурюватися, а виправлятися. Треба дивитися на подібні явища як на голос Божий, який через диявола і злих людей вказує на наші гріхи і провини, щоб ми виправилися і не почули такі звинувачення після смерті під час проходження митарств.
В своїй діяльності єпископ повинен керуватися насамперед благом Церкви, тобто її місією служіння спасінню людей. Тягар єпископського служіння полягає і в тому, щоб керуватися не тільки любов’ю, але й справедливістю; і тому в деяких випадках застосовувати суворість як до пастирів, так і до пастви. Святий апостол Павло, навчаючи свого ученика Тимофія, говорив йому: «А тих, хто грішить, викривай перед усіма, щоб інші страх мали» (1 Тим. 5, 20). Але викривання і покарання не повинні носити характер помсти, щоб не руйнувати Церкву несправедливими діями. Єпископ повинен будувати, а не руйнувати.
Єпископ зобов’язаний постійно підносити свій розум і серце до Престолу Божого і охороняти святиню вівтаря Господнього. Цими почуттями повинна бути наповнена душа єпископа. Тоді його дії будуть сповнені благодаті і сили. Єпископ повинен постійно перебувати в молитві і спілкуванні з Богом, за допомогою совісті оцінювати свої діла, слова і почуття. І якщо совість викриває, тут же каятися перед Богом і просити у Нього прощення.
Коли паства бачить, що єпископ турбується про те, щоб богослужіння, які відправлються ним самим, або під його керівництвом, були молитовними і величними, тоді вона радіє і благословляє подвиг єпископа. А якщо паства спостерігає прагнення єпископа піднести себе або поставити себе осередком уваги і почестей, то даремна його праця, бо вона не веде до слави Божої, а до самозвеличування.
Під час хіротонії усі єпископи приносять присягу і обіцяють піклуватися про доручену паству, жити у братолюбстві, слухати розумних порад старших своїх співбратів єпископів. Але через певний час деякі єпископи забувають про свої обіцянки і замість братолюбства стають підозрілими один до одного, думають не стільки про доручену паству, скільки про земне благополуччя і пошану, часто незаслужену. Але ще гірше, коли єпископи перестають думати про вічне життя, перестають працювати над самим собою і не виконують своїх архіпастирських обов’язків.
Ти призначаєшся на невлаштовану Луганську єпархію, яку можна вважати неораною нивою. Там неблагоприємні умови для служіння. Але мужайся і кріпись! Приклади всі свої здібності, дані тобі Богом, і використай їх на благо нашої Святої Церкви. Господь допоможе тобі, якщо ти виявиш старання і будеш звертатися до Нього з молитвою. Нехай не бентежать тебе майбутні труднощі. Втіхою для тебе повинні бути слова Христа Спасителя, які сказані апостолу Павлу: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Віруй у всесильну поміч Божу і обітницю Христа після Вознесіння: «Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28, 20). Він, а не ми, немічні і грішні люди, керує і оживотворяє благодаттю Святого Духа Свою Церкву. Про це необхідно завжди пам’ятати і ніколи не чванитися своїм високим становищем в Церкві.
Іди в мирі на твоє майбутнє архіпастирське служіння з упованням на Бога. Прийми і цей архіпастирський жезл, як символ твоєї духовної влади, і благослови першим твоїм архіпастирським благословенням цей побожний народ, який своєю молитвою брав участь у твоєму освяченні благодаттю Святого Духа.
Біографічна довідка.
Єпископ Тихон (в миру Тарас Іванович Петранюк) народився 19 жовтня 1976 року в місті Коломия, Івано-Франківської області. У 1983 році пішов до першого класу Коломийської СШ №3, яку закінчив у 1994 році.
У 1994 році вступив до Чернівецького Національного Університету імені Юрія Федьковича на філософсько-теологічний факультет за спеціальністю «Теологія», який закінчив у 2000 році. Паралельно у 2000 році закінчив Київську Духовну Академію.
11 вересня 1999 року, в день свята Усікновення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана, в Кафедральному Соборі Різдва Христового міста Чернівців, архиєпископом Чернівецьким і Буковинським Варлаамом (Пилипишиним), рукоположений в сан диякона.
14 жовтня 1999 року, в день свята Покрови Пресвятої Богородиці у Свято-Покровському соборі міста Львова митрополитом Львівським та Сокальським Андрієм (Гораком), рукоположений у сан пресвітера.
Указами архиєпископа Варлаама в грудні 1999 року був призначений настоятелем парафії святої великомучениці Варвари села Лопушна Вижницького району Чернівецької області, а в січні 2004 року – кліриком кафедрального храму Різдва Христового міста Чернівців.
Указом Святійшого Патріарха Філарета від 23 січня 2004 року возведений в сан протоієрея і нагороджений хрестом з прикрасами.
6 червня 2004 році, рішенням Вченої Ради КДА, після захисту кандидатської дисертації на тему «Пневматологія Нового Завіту. Період Мужів Апостольських і Апологетів», присвоєно вчений ступінь кандидата богословських наук.
У 2004 році призначений викладачем богословського відділення філософсько-теологічного факультету Чернівецького національного університету. В січні 2005 року рішенням Вченої Ради факультету призначений заступником декана з навчально-виховної роботи.
Указом Святійшого Патріарха Філарета, від 28 вересня 2005 року, нагороджений медаллю святих Кирила та Мефодія.
В період від грудня 2006 року до травня 2008 року був настоятелем храму Святої Трійці міста Чернівців. З благословення Святійшого Патріарха Філарета з 14 травня 2008 року ніс послух у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі міста Києва.
З благословення Святійшого Патріарха Філарета, 4 грудня, в день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, намісник монастир архієпископ Димитрій (Рудюк) благословив клобук та вервицю (рясофор).
З благословення Святійшого Патріарха Філарета 25 серпня 2009 року митрополитом Переяслав–Хмельницьким Димитрієм пострижений в чернецтво у Свято-Михайлівському Золотоверхому чоловічому монастирі з іменем Тихон на честь святителя Тихона, єпископа Воронезького, Задонського чудотворця.
Коли зовнішні, люди невіруючі, ганьблять нас незаслужено, то ми повинні в таких випадках радіти, що за ім’я Христове терпимо ганьбу. А якщо пишуть і говорять правду, і совість підказує нам, то треба не обурюватися, а виправлятися. Треба дивитися на подібні явища як на голос Божий, який через диявола і злих людей вказує на наші гріхи і провини, щоб ми виправилися і не почули такі звинувачення після смерті під час проходження митарств.
В своїй діяльності єпископ повинен керуватися насамперед благом Церкви, тобто її місією служіння спасінню людей. Тягар єпископського служіння полягає і в тому, щоб керуватися не тільки любов’ю, але й справедливістю; і тому в деяких випадках застосовувати суворість як до пастирів, так і до пастви. Святий апостол Павло, навчаючи свого ученика Тимофія, говорив йому: «А тих, хто грішить, викривай перед усіма, щоб інші страх мали» (1 Тим. 5, 20). Але викривання і покарання не повинні носити характер помсти, щоб не руйнувати Церкву несправедливими діями. Єпископ повинен будувати, а не руйнувати.
Єпископ зобов’язаний постійно підносити свій розум і серце до Престолу Божого і охороняти святиню вівтаря Господнього. Цими почуттями повинна бути наповнена душа єпископа. Тоді його дії будуть сповнені благодаті і сили. Єпископ повинен постійно перебувати в молитві і спілкуванні з Богом, за допомогою совісті оцінювати свої діла, слова і почуття. І якщо совість викриває, тут же каятися перед Богом і просити у Нього прощення.
Коли паства бачить, що єпископ турбується про те, щоб богослужіння, які відправлються ним самим, або під його керівництвом, були молитовними і величними, тоді вона радіє і благословляє подвиг єпископа. А якщо паства спостерігає прагнення єпископа піднести себе або поставити себе осередком уваги і почестей, то даремна його праця, бо вона не веде до слави Божої, а до самозвеличування.
Під час хіротонії усі єпископи приносять присягу і обіцяють піклуватися про доручену паству, жити у братолюбстві, слухати розумних порад старших своїх співбратів єпископів. Але через певний час деякі єпископи забувають про свої обіцянки і замість братолюбства стають підозрілими один до одного, думають не стільки про доручену паству, скільки про земне благополуччя і пошану, часто незаслужену. Але ще гірше, коли єпископи перестають думати про вічне життя, перестають працювати над самим собою і не виконують своїх архіпастирських обов’язків.
Ти призначаєшся на невлаштовану Луганську єпархію, яку можна вважати неораною нивою. Там неблагоприємні умови для служіння. Але мужайся і кріпись! Приклади всі свої здібності, дані тобі Богом, і використай їх на благо нашої Святої Церкви. Господь допоможе тобі, якщо ти виявиш старання і будеш звертатися до Нього з молитвою. Нехай не бентежать тебе майбутні труднощі. Втіхою для тебе повинні бути слова Христа Спасителя, які сказані апостолу Павлу: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Віруй у всесильну поміч Божу і обітницю Христа після Вознесіння: «Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28, 20). Він, а не ми, немічні і грішні люди, керує і оживотворяє благодаттю Святого Духа Свою Церкву. Про це необхідно завжди пам’ятати і ніколи не чванитися своїм високим становищем в Церкві.
Іди в мирі на твоє майбутнє архіпастирське служіння з упованням на Бога. Прийми і цей архіпастирський жезл, як символ твоєї духовної влади, і благослови першим твоїм архіпастирським благословенням цей побожний народ, який своєю молитвою брав участь у твоєму освяченні благодаттю Святого Духа.
Біографічна довідка.Єпископ Тихон (в миру Тарас Іванович Петранюк) народився 19 жовтня 1976 року в місті Коломия, Івано-Франківської області. У 1983 році пішов до першого класу Коломийської СШ №3, яку закінчив у 1994 році.
У 1994 році вступив до Чернівецького Національного Університету імені Юрія Федьковича на філософсько-теологічний факультет за спеціальністю «Теологія», який закінчив у 2000 році. Паралельно у 2000 році закінчив Київську Духовну Академію.
11 вересня 1999 року, в день свята Усікновення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана, в Кафедральному Соборі Різдва Христового міста Чернівців, архиєпископом Чернівецьким і Буковинським Варлаамом (Пилипишиним), рукоположений в сан диякона.
14 жовтня 1999 року, в день свята Покрови Пресвятої Богородиці у Свято-Покровському соборі міста Львова митрополитом Львівським та Сокальським Андрієм (Гораком), рукоположений у сан пресвітера.
Указами архиєпископа Варлаама в грудні 1999 року був призначений настоятелем парафії святої великомучениці Варвари села Лопушна Вижницького району Чернівецької області, а в січні 2004 року – кліриком кафедрального храму Різдва Христового міста Чернівців.
Указом Святійшого Патріарха Філарета від 23 січня 2004 року возведений в сан протоієрея і нагороджений хрестом з прикрасами.
6 червня 2004 році, рішенням Вченої Ради КДА, після захисту кандидатської дисертації на тему «Пневматологія Нового Завіту. Період Мужів Апостольських і Апологетів», присвоєно вчений ступінь кандидата богословських наук.
У 2004 році призначений викладачем богословського відділення філософсько-теологічного факультету Чернівецького національного університету. В січні 2005 року рішенням Вченої Ради факультету призначений заступником декана з навчально-виховної роботи.
Указом Святійшого Патріарха Філарета, від 28 вересня 2005 року, нагороджений медаллю святих Кирила та Мефодія.
В період від грудня 2006 року до травня 2008 року був настоятелем храму Святої Трійці міста Чернівців. З благословення Святійшого Патріарха Філарета з 14 травня 2008 року ніс послух у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі міста Києва.
З благословення Святійшого Патріарха Філарета, 4 грудня, в день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, намісник монастир архієпископ Димитрій (Рудюк) благословив клобук та вервицю (рясофор).
З благословення Святійшого Патріарха Філарета 25 серпня 2009 року митрополитом Переяслав–Хмельницьким Димитрієм пострижений в чернецтво у Свято-Михайлівському Золотоверхому чоловічому монастирі з іменем Тихон на честь святителя Тихона, єпископа Воронезького, Задонського чудотворця.
Рішенням Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату від 21 жовтня 2009 року обраний та призначений єпископом Луганським і Старобільським. Архієрейська хіротонія відбулася 22 листопада 2009 р. у Володимирському патріаршому кафедральному соборі м. Києва.
Джерело: прес-центр Київської Патріархії
