14 грудня за православним календарем вшановується пам’ять Святого Праведного Філарета Милостивого, і це свято для вірних Української Православної Церкви Київського Патріархату є особливим, оскільки Предстоятель Української Помісної Православної Церкви Святійший Патріарх Філарет святкує свій День Тезоіменитсва.Напередодні цього дня, в неділю ввечері, майже вся повнота Української Православної Церкви – єпископат на чолі зі своїм Предстоятелем відслужили святкове всенічне бдіння у Свято-Володимирському Кафедральному Патріаршому Соборі.
Від імені Чернігівської єпархії Святійшого Патріарха привітав єпископ Чернігівський і Ніжинський Іларіон.
У понеділок вранці, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, в співслужінні тих же преосвященніших архієреїв звершив Божественну Літургію. Його Святість почув тепле привітання від Митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Димитрія, який побажав Патріарху перш за все Божої Помочі в його нелегкій святительській справі, і якої сильно потребує весь свідомий український народ.
Після привітання віруючі мали радість почути слово Патріарха Філарета, в якому Святійший Владика запевнив, що головною запорукою того, щоб цей історичний процес встановлення Помісної Української Православної Церкви не зупинився, є Боже благословення, і ми повинні завжди молитися за це.
Вітальне слово митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Димитрія
Святішому Патріарху Київському і всієї Руси-України
ФІЛАРЕТУ
в день його тезоіменства, виголошене під час Божественної Літургії
Святішому Патріарху Київському і всієї Руси-України
ФІЛАРЕТУ
в день його тезоіменства, виголошене під час Божественної Літургії
у Володимирському кафедральному соборі 14 грудня 2009 року
Ваша святість! Милостивий наш архіпастирю! Якщо вірно вказувати на одну дуже важливу дату у Вашому житті, пов'язану з прийняттям чернецтва, то саме у сьогоднішній день 14 грудня рівно 60 років тому у 1949 р. Промисел Божий і рука Святішого Патріарха Алексія (Сіманського) накреслила Вам ім'я святого праведного Філарета Милостивого. Цього дня далекого 1949 р. до ще зовсім юного послушника Тройце-Сергієвої лаври підійшов її намісник і сказав такі слова: «Патріарх благословив Вам написати прохання на постриг у чернецтво». Звісно, що це прохання Ви датували 14 грудня 1949 р. – днем пам'яті святого праведного Філарета Милостивого. На прохання Патріарх Алексій наклав резолюції невідомо якого дня, але там чітко зазначалося «Благословляється постригти у чернецтво з ім'ям праведного Філарета Милостивого». Про своє ім'я ви дізналися через півмісяця. Перший день Нового 1950 р. року став новим у Вашому житті. Ви вперше почули своє нове ім'я Філарет, з яким живете вже ось майже 60 років. Для кожного із нас тут сьогодні присутнього з Вами на Вашому дні тезоіменства це є великий відрізок часу. Ми навіть у своїй більшості і не прожили ще шістдесят років, а Ви лише у чернецтві подвизаєтесь 60 років. Більше аніж 40 років у цьому кафедральному соборі кожного року 14 грудня Ви слухаєте похвалу у свій адрес. Вона звучала з різних вуст, її виголошували різні ієрархи. Сьогодні тут і я промовляю перед Вами, як недостойний і смиренний Вашої Святості послушник. Я скажу зараз словами премудрого Соломона: «У руці Його і ми і слова наші, і всяке розуміння і мистецтво творіння» (Прем. 7, 16). Ми знаємо, що Ви не любите будь-якої пустої похвали, не сприймаєте слів улесливих, пафосних. Багато хто, говорячи ці похвали з цього амвону, потім покидав Вас, опинявся в іншому таборі і здається, що ці слова їх були марними, пустими, мерзенними перед Богом, бо тільки Господь Ваші труди, архіпастирську працю, як керманича Церкви достойно оцінює і вписує в «Книгу Життя Вічного».
Коли Господь Вас закликав на цей вузький тернистий шлях чернецтва, то напевно ж промовив словами із «Книги премудрості Ісуса, Сина Сирахового»: «Сину мій! Якщо ти приступаєш служити Господу Богу, то приготуй душу твою до спокуси, управ серце твоє і будь твердим, і не знічуйся під час відвідування; приліпися до Нього і не відступай, щоб звеличитися тобі наостанок» (Сир., 2, 1,2). Ви сьогодні, Ваша Святість, воістину звеличились у Своїх трудах, бо перетерпіли випробовування і спокуси, тісноту і несправедливий осуд. І що пожали ті, що на Вас повставали. Вони язиками своїми льщаху, а Ви, прощаючи їх, зійшли і звеличились наостанок, очоливши нашу Помісну Українську Православну Церкву. Ви милістю своєю і мудрістю подолали зло і цей дар милості подав Вам Ваш небожитель – святий праведний Філарет Милостивий. Свої справи, як Патріарх Ви ведете з лагідністю, і Вас люблять віруючі люди. На зустріч з Вами, соборні богослужіння, приходить тисячі людей, і скрізь де Ви буваєте по Україні, відвідуєте єпархії, Вас хоче бачити сила силенна народу. Наскільки Ви смиряєтесь, настільки й великі. При багатьох заняттях своїх, Ви про зайве не піклуєтесь і не любите урочистої пихи. Ви й навіть патріарші символи і владу не завжди використовуєте, бо знаєте, що інколи це ніщо перед Богом. Ви є великим подвижником за істину і ми архієреї, духовенство та народ віруючий – це бачимо.
Коли Ви очолили у 1995 р. Церкву, Ви, Ваша Святість, були схожими на малу бджолу, між тими, що літають, але плід Ваш виявився найкращим із солодощів для нашої Помісної Української Православної Церкви. Ви Українську Церкву розбудували і вона помножилась у кілька разів. Навіть ця солія не була заповнена від краю до краю архієреями, а сьогодні ми тут не можемо вміститися.
Ми сьогодні шлемо Вам свої найщиріші вітання. Ми віримо і молимо Бога, що Він обдарує Вас многоліттям і подасть Вам сили ще багато багато років нами кермувати. Нам залишається сьогодні викликатись і сказати, що ми всі будемо й надалі Вашими надійними помічниками і будемо робити все, щоб Ваше серце раділо від наших успіхів і праці на єпархіях.
ІСПОЛА ЕТІ ДЕСПОТА
Слово Святійшого Патріарха Філарета
Ваші Високопреосвященства, преосвященні архипастирі, дорогі браття і сестри.
Я дуже вдячний, що ми сьогодні зібралися для того, щоб помолитися разом зі мною в день мого небесного покровителя святого праведного Філарета Милостивого.
Ви вірно, владико сказали, що багато вітали мене на цьому амвоні і не тільки на амвоні, а й за столами, але потім багато з них стали зрадниками, пішли кривими дорогами. Але я сподіваюся, що ці ваша слова не будуть такими, як деяких ваших попередників. Тому що кожен з нас, маючи архиєрейський чи священичий сан, чи просто віруюча людина, займаючи різні посади, повинні все це переломлювати у світлі власного спасіння. Якщо те, що ми робимо, чим живемо, що думаємо направлене до вічного життя, направлене до Бога, то тоді ця праця благословляється Богом. А якщо ми перебуваючи на різних посадах, чи то в Церкві, робимо це для власного збагачення, благополуччя або прославлення, то даремний наш труд. Він закінчиться, коли нас покладуть до гробу. І на цьому закінчиться і слава, і влада, і багатство. Бо з собою нічого не візьмеш. Тому ми всі повинні працювати в ім’я Бога, для Його прославлення і для свого спасіння. А більше ні для чого. Якщо ми працюємо не на славу Божу, то цей труд даремний. І про це ми чуємо постійно в Євангелії в словах Христа Спасителя. Він говорить про те, що якщо ви даєте милостиню для того, щоб вас прославляли, то яка вам за це нагорода? Про яку нагороду говорить Христос Спаситель? Про нагороду в Царстві Небесному, у вічному житті. Тобто, якщо ти милостиню навіть і даєш для своєї слави, що ти такий добрий, то убогі будуть тебе прославляти, але на цьому й крапка. Ти отримав те, чого чекав. Будують зараз багато храмів, але хочуть, щоб на дошці було написано, що побудував такий-то. Для чого? Для прославлення. І цей побудований храм не буде йому на спасіння, бо він свою нагороду одержав. Так всі наші справи, навіть добрі, якщо вони звершуються не на славу Божу, а для свого прославлення, вони мають цінність, але тільки на землі.
Якщо так подумати, про приходиш до висновку: скільки ти працював для слави своєї. А все це пусте. А ось твій труд, який був направлений на славу Божу, на своє спасіння, для спасіння людей, це цінне у Бога. І коли ми працюємо, боремося, то повинні знати, що успіхи наші – це не наші успіхи, а це дія божественної благодаті, яка діє через нас. Тому чуже Боже не приписуй собі. Бо якби Бог не благословив, то ніхто з нас нічого доброго не зробив би. Це стосується і архиєреїв, і духовенства, і простої віруючої людини. Бо так вчить апостол Павло. Він ясно каже: благодаттю Божою я став таким, яким я став. Якщо апостол сказав про себе так, то що ми можемо сказати? Якщо ми щось добре, робимо, то це не наше, а Боже. Але радіти треба, що маємо Боже, що Господь допомагає.
Господь не завжди допомагає. Чому не завжди? А тому, що ми Його божественну благодать відкидаємо. Вона невидима дія, але ми її видимо відкидаємо, коли звершуємо не Його волю, а свою.
Наша Свята Православна Церква Київського Патріархату повстала не по нашій волі і не нашими трудами. Повстала вона дією благодаті Святого Духа. Бо якби ця благодать Святого Духа не діяла в нас, то ми б не мали такої великої Церкви. Ось ви сказали, що амвон вже не поміщає архиєреїв, і ви бачили сьогодні, що вже в два ряди стояли архиєреї. А скільки тисяч духовенства працює на ниві Божій по всій Україні. Ви є свідками, скільки ми тут звершуємо хіротоній, не тільки єпископських, а священичих та дияконських. Майже кожну неділю. І це є дія благодаті Святого Духа. Старше покоління пам’ятає радянські часи, коли у Володимирському соборі звершувалася хіротонія священика, то це було таке здивування, таке свято небувале. А зараз для нас це звичайне явище. І це є дія благодаті Святого Духа. Ви знаєте і всі знають, якою незначною і маленькою була наша церква. Але сьогодні вона за кількість вірних уже є найбільшою церквою в Україні. Бо нас чотирнадцять з половиною мільйонів. В той час, коли у московській церкві тільки дев’ять з половиною. Хіба оці дві цифри не свідчать про дію благодаті Святого Духа? Ви ж знаєте, що влада нам не сприяла, а навпаки, гальмувала. І не зважаючи на те, що ми мали перешкоди, але благодать Божа діє і перемагає всякі перешкоди. І коли у тяжких умовах церква зростає, то ми повинні бачити в цьому дію благодаті Святого Духа. А якщо з нами Бог, а ми бачимо, що з нами Бог, то хто може протидіяти. Ось ми почали підготовку до діалогу УПЦ МП. І як радіє Україна. Ми ще нічого не зробили, ми й самого діалогу ще не почали, народ уже радіє і ця його радість свідчить про те, на скільки український народ хоче мати в своїй державі одну православну церкву, хоче бачити мир і злагоду в самій православній церкві. Уже в ім’я цієї народної радості треба працювати. І ви бачите, як в московській церкві не всі хочуть об’єднуватися в одну Помісну Православну Церкву. Боротьба там почалася. У нас боротьби немає. Ми працюємо на розбудову церкви. А там йде боротьба, вибір своєї дороги, з ким вони будуть у майбутньому: з Києвом, з Україною, з українським народом, чи з Москвою і з російською державою. І ось вони зараз стоять на цьому роздоріжжі і вибирають і в цьому виборі йде ця боротьба. Але що цікаво, що навіть противники Єдиної Помісної Церкви визнають, що тільки 40% всього духовенства московського патріархату стоять за Москву, а 30% уже готові до автокефальної церкви і 30% хитаються. Тому якщо навіть скористатися їхніми даними, то бачимо, що Бог допомагає нам. І Він і там буде діяти, і там напоумить їх і настановить на вірну дорогу. Бо у Бога перешкод нема.
Оці розмірковування повинні нас надихати, що ми стоїмо на вірній дорозі, не служимо мамоні, бо наша церква бідна. І це знають всі архиєреї і все духовенство. Але існувати в цій бідності може і буде. І слава Богу, що вона бідна. Бо якби вона була багатою, то в нашій церкві розповсюджувались би всякі хворобливі явища, які підточували б церкву зсередини, руйнували б її. А зараз нема сили руйнувати зсередини. Тому ми й єдині.
Єдина Помісна Православна Церква не є нашою головною метою. Бо якщо ми й створимо єдину церкву, а до Царства Небесного не досягнемо і помремо, то яка користь нам від цієї єдиної церкви? А користь тільки тоді, коли ми в цій церкві досягаємо Царства Небесного. Тоді ця церква нам потрібна. Бо вона виховала нас, очистила від наших гріхів і беззаконь, від неправди, гордині заздрості.
Можна говорити багато. Ми повинні дякувати Богові, що Він дав нам можливість свобідно молитися, свобідно будувати і збиратися.
Сьогодні сюди приїхали всі архипастирі. Я нікого особисто не запрошував, але приїхали всі. Це свідчить про те, що є тяга сердець до єднання, до спілкування, до молитви, до утвердження своєї віри. І дійсно, хіба не утверджуються наші серця у вірі й надії, коли ми бачимо такі богослужіння з такою кількістю людей. Ми приходимо до висновку: я не один, нас багато і з нами Бог.
Тому будемо дякувати Богові за всі Його благодіяння по відношенню до нас і будемо просити просити, щоб Господь не залишав нас своєю милістю і допомагав нам побудувати в Україні Єдину Помісну Православну Церкву і довести кожного з нас до вічного блаженного життя.
Богу нашому слава на віки віків!
За інформацією Прес-центру Київської Патріархії
фото Петра Ушкалова
