Володимирський соборПредставникам УПЦ МП слід ретельніше вивчати інформацію, перш ніж її коментувати – вважає речник Київської Патріархії єпископ Євстратій.

«Представникам УПЦ МП слід ретельніше вивчати інформацію, перш ніж її коментувати» – таку думку в коментарі для «Церква.info» висловив речник Київської Патріархії єпископ Євстратій з приводу публікації сайту «Православіє в Україні» під назвою «Держава і релігійні конфесії: про діалог, PR і анти-PR Церкви, свободу віросповідання».

– Владика, на пов’язаному з УПЦ МП сайті з’явилася критична публікація щодо заяв представників Київського Патріархату, зокрема і Ваших. Як Ви можете її прокоментувати?

– На мою думку в тексті публікації свідомо чи несвідомо відбувається маніпуляція з фактами, а саме – заперечуються твердження, яких Київський Патріархат ніколи не робив.

Маніпуляція відбувається з самого початку тексту. Наприклад, автор пише про “заяви очільників УПЦ КП, мовляв, українська влада взяла собі за мету ліквідувати всі конфесії, крім Української Православної Церкви”, а трохи нижче – про “заяви очільників «київського патріархату», мовляв Українська Православна Церква за допомогою чинної державної влади поставила за мету до літа знищити УПЦ КП”. Це – пропагандистська технологія: приписати опоненту абсурдні твердження, які легко спростовувати в силу їхньої абсурдності.

Цілком очевидно, що жоден з представників Київського Патріархату ніколи і ніде не говорив про те, що “українська влада взяла собі за мету ліквідувати всі конфесії, крім Української Православної Церкви”, адже така мета – абсурдна і неможлива для реалізації в принципі, навіть в умовах найбільш жорстокого тоталітарного контролю. Навіть радянська влада хоча і ставила таку мету, але переконалася, що досягти її неможливо. Приписуючи представникам Київського Патріархату подібні абсурдні вислови, автор матеріалу з самого початку задає хибний тон для коментарю.

Мабуть це розуміє і сама пані Ольга, бо далі вже говорить про “заяви очільників «київського патріархату», мовляв Українська Православна Церква за допомогою чинної державної влади поставила за мету до літа знищити УПЦ КП”. Здається, перш ніж писати поруч два цих твердження, треба було би визначитися, що вкласти в уста наших очільників – слова про «бажання ліквідувати всі конфесії» чи лише про бажання «знищити УПЦ КП», бо одне не відповідає іншому.

До речі, опосередковано отець Миколай Данилевич своїм коментарем підтвердив недолугість наведених вище формулювань, сказавши, що  “прямо Українську Православну Церкву під час засідання круглого в цьому (бажані руками влади знищити УПЦ КП – ред.) не звинувачували”.

– Але ж ЗМІ неодноразово передруковували інформацію про заяву Патріарха Філарета – «До червня влада хоче знищити УПЦ КП». Може її автор і має на увазі?

– Так, ЗМІ розповсюдили таку інформацію з посиланням на Патріарха Філарета. Але я з усією відповідальністю заявляю – такого Патріарх ніколи і ніде не стверджував. І ще раз повторюю – ні наш Предстоятель, ні я, як голова Інформаційного управління і речник Київської Патріархії, ні інші представники нашої Церкви ніколи і ніде не стверджували, що «до червня влада хоче знищити чи ліквідувати УПЦ КП».

– Яким же чином ця інформація з’явилася у ЗМІ?

– Вона з’явилася так. Патріарх Філарет дав інтерв’ю одній газеті з приводу своєї заяви для ЗМІ від 30 грудня минулого року, в якій було сказано про московський план з розвалу та знищення Київського Патріархату. Його запитали про очікувані строки реалізації цього плану, на що він відповів: «До візиту Московського патріарха Кирила влітку є намір набрати якнайбільше перебіжчиків, щоб підтвердити його тезу про масове бажання «розкольників повернутися в канонічну Церкву». Патріархові Кирилу потрібна статистика, великі цифри. А кінцевий результат один – автори сподіваються на руйнування і знищення Київського Патріархату, зведення його до рівня маргінальної, невпливової структури. Проте в них нічого не вийде, бо вони не враховують реальну ситуацію в Україні».

Готуючи це інтерв’ю до публікації, журналісти газети самі дали йому заголовок, в якому приписали Патріарху слова, про які Ви запитуєте. Ці слова, безперечно, кидаються в очі, з журналістської точки зору звучать сенсаційно. Але ж їх немає в самому тексті інтерв’ю! Тобто, Патріарх такого не стверджував – він не казав, що «до червня влада хоче знищити УПЦ КП».

Коли така інформація з’явилася, ми опублікували офіційне уточнення щодо слів нашого Предстоятеля. Але вплинути на подальше розповсюдження у ЗМІ слів, яких Патріарх не говорив, ми не можемо.

– Добре, але хіба по суті заяви Патріарха Філарета не означають те саме?

– Ні, не означають. Між ними і твердженням про «бажання влади до червня знищити УПЦ КП» є принципова відмінність.

Підкреслю: бажання зруйнувати і знищити Київський Патріархат походить не від української влади. Це бажання походить з Москви, і навіть не стільки від церковних кіл, скільки від певних політичних діячів.

Підкреслю ще одне: згадане бажання походить і не від УПЦ (МП), бо в цій Церкві, знаючи ситуацію в Україні на практиці, переконалися, що силовими методами вирішити проблему розділення неможливо. Хіба що деякі особи в УПЦ МП, орієнтовані безпосередньо на Москву, ще плекають подібні ілюзії.

Через можливості впливу на українську владу для реалізації свого бажання московські діячі, під виглядом шляху «подолання розколу», запропонували певний план. Про сутність цього плану не буду повторюватися – про це вже сказано і у заяві Патріарха, і в інтерв’ю та публікаціях.

Судячи з фактів, представники влади дали певну згоду на участь у такому плані – не розуміючи до кінця його справжніх наслідків.

Чому дали? Тому що їх переконали – Київський Патріархат сам собою почне розсипатися без політичної підтримки, достатньо лише легенько натиснути, і все піде як по маслу.

Хіба не це роками стверджували і Патріарх Кирил, і його оточення та інші офіційні й неофіційні представники Московського Патріархату? Хіба не вони першими почали говорити про «болгарський варіант», тобто про «ліквідацію розколу» через використання важелів держави? Все це – не пі-ар чи фантазії – достатньо прочитати відповідні публікації.

Отже, бажання виникло не у влади – але влада спочатку погодилася брати участь у його реалізації, думаючи, що цим допомагає «подолати розкол». Бажання виникло і не в УПЦ МП – але ця Церква, як частина Московського Патріархату, не може прямо сперечатися з Патріархом Кирилом.

Тому мета і сутність заяв Київського Патріархату – не у звинуваченні влади чи УПЦ МП, а у тому, щоби застерегти їх від навіяних з Москви кроків, які обернуться великим суспільним протистоянням.

Особисто я переконаний, і вже не раз про це говорив, що справжня мета московських планів не має жодного відношення до подолання церковного розділення в Україні. Мета – розбурхати українське суспільство, зробити українську владу слабкою, закрити їй двері на Заході. Зрештою – або зробити Україну своєю маріонеткою, або розвалити її.

– А які докази того, що представники влади дійсно погодилися взяти участь у діях проти Київського Патріархату?

– Протягом останніх понад півроку проводилися співбесіди з багатьма нашими священиками, де робили пропозиції переходити в Московський Патріархат. Ці співбесіди проводили і священики УПЦ МП, і особисто представники влади. А з того, що такі речі відбувалися практично всюди в Україні, про що ми знаємо від священиків, можна зробити висновок, що ці дії є деталями загального плану.

Я можу повірити, що десь якийсь заступник глави райадміністрації чи сільський голова з власної ініціативи захотів поговорити з батюшкою, щоби він пішов у Московський Патріархат. Я ще повірю, що таких людей знайшлося кілька. Але я ніколи не повірю в те, що такі дії відбулися спонтанно відразу в багатьох областях в різних регіонах України в один і той самий час!

В юридичному плані «перехід» парафій неможливий без участі влади – бо реєстрацію зміненого статуту проводить облдержадміністрація. А тепер скажіть, на чиєму боці влада, якщо у випадку «переходу» парафії з УПЦ КП в УПЦ МП реєстрацію проводять за пару днів, без особливої перевірки поданих документів, які потім виявляються взагалі сфальсифікованими, а коли парафія йде з УПЦ МП до нас – на її прохання відповідають, що будуть розглядати це питання три місяці, а в цей час суд виносить рішення про опечатування храму?

На чиєму боці влада, коли достовірно виявлений факт, що «протокол зборів», на підставі якого наш храм у Макарові зараз знаходиться під контролем УПЦ МП, – фальшивка, а міліція і прокуратура роблять вигляд, що ніякого порушення закону не було? Чи хтось думає, що ми живемо у окремих світах і не знаємо про те, хто від МП і з якими представниками держави домовляється з цього питання?

Зрештою – якби наші заяви були неправдивими, то ніхто би в них не вірив. Цю неправду було би тяжко розповсюдити і легко спростувати. Але тому, що наші слова – правда, вони самі розповсюджуються у суспільстві та викликають обурення.

– Отець Миколай Данилевич приписує очільникам УПЦ КП заяви, що нібито їхні джерела в правоохоронних органах говорять про ліквідацію Київського Патріархату. Чи дійсно Ви маєте таку інформацію?

– Представникам УПЦ МП слід ретельніше вивчати інформацію, перш ніж її коментувати. Ми ніколи не робили таких заяв з посиланням на «джерела у правоохоронних органах». Можливо він сплутав наші заяви із повідомленням видання «Комментарии», яке дійсно писало з посиланням на джерело у правоохоронних органах, що проти єпископів Київського Патріархату готуються кримінальні справи з метою їхньої дискредитації.

Мене самого ця інформація занепокоїла, але на прохання розповісти, наскільки вона достовірна, мені у «Комментариях» відповіли, що редакційна політика не дозволяє їм давати роз’яснення з цього приводу. Тобто, питання достовірності цієї інформації для мене залишається відкритим. Але «Комментарии» – солідне і знане видання, тому просто проігнорувати їхню інформацію ми не можемо.

– Київський Патріархат звинувачують в тому, що він веде «гру на випередження», сам «інсценує гоніння».

–  Можливо хтось у відповідь побажав би опонентам, щоби їм довелося колись взяти участь у подібній «грі» та «інсценуваннях» – але я не буду. Бо такого не побажаю і ворогам.

Я – переконаний прихильник твердження, що «краще поганий мир, ніж добра війна». Протягом всього 2010 р. Київський Патріархат намагався уникнути конфліктів з державою, розпочати нормальний діалог. Але, очевидно, наші опоненти терпеливість і налаштування до діалогу сприйняли за слабкість, і з кожним місяцем посилювали свій тиск. У грудні розпочалися відкриті атаки на наші парафії. Що – ми повинні були мовчати і чекати, коли будуть відбирати храми не поодинці, а десятками чи сотнями? Ми повинні були заявляти, що державно-церковні відносини нормальні – у той час, як влада ігнорує не тільки нас, але і всі конфесії, окрім Московського Патріархату?

Доки можна було терпіти – ми терпіли і мовчали. Але у грудні цю межу було перейдено. Тому ми й почали робити заяви. Бо ми бачимо, що закон не може нас захистити, влада у своїх діях – на боці Московського Патріархату, і єдиний вихід – звертатися до суспільства. А також ми мали попередити наших парафіян – бо завтра оборудки, які робляться у Кам’янці, Макарові, Ясногородці, Ріжках, Росоші, можуть розпочати будь-де.

Так, певною мірою ми діємо на випередження. Бо ми не хочемо, щоби Україна повернулася у початок 1990-х, коли питання належності парафії вирішувалося за допомогою сили і навіть кровопролиття. Ми не хочемо, щоби влада полишила спроби боротися проти Київського Патріархату лише після чогось, подібного до «кривавого вівторка». Ми не хочемо, щоби українськими руками вороги нашої державності руйнували Україну. І тому ми попереджаємо. Бо краще гасити пожежу, яка лише розгорається, ніж коли вже все охоплене полум’ям.

– Хіба Київський Патріархат не користувався при попередніх Президентах підтримкою влади? А зараз влада просто перестала підтримувати УПЦ КП – і ви розпереживалися.

– Підтримка Київського Патріархату владою – один з тиражованих МП міфів. Для прикладу – прості цифри: за роки з 1992 по 2004 на сім храмів, переданих УПЦ МП припадав один, переданий УПЦ КП. Вже за часів Президента Ющенка у Києві за рік на півтора десятки ділянок для будівництва храмів УПЦ МП припало три ділянки для наших парафій. Саме за Ющенка УПЦ МП виділили три гектари для будівництва кафедрального собору в столиці.

Можливо попередній Президент сприяв тому, щоби УПЦ КП передавали храми? – То нехай би їх назвали. Окрім Катерининської церкви у Чернігові, на яку громада претендувала 15 років, не було передане нічого з того, про що просили. Та й то навколо цього питання зчинили такий ґвалт, що навіть Кіфірського митрополита з Греції залучили до підписання гнівного листа на адресу Президента з вимогою не передавати. І це в той час, коли в Чернігові було МП передано понад десяток великих історичних храмів, а УПЦ КП – лише два маленьких.

За Президента Ющенка так і не було вирішено ті питання, які УПЦ КП ставила перед владою ще з середини 1990-х: не було передано храми у Дніпропетровську, Житомирі, Харкові, Переяславі, про які понад 15 років зверталися наші громади та єпископи. У Луганську, Донецьку, Сімферополі навіть земельні ділянки як не виділяли до Ющенка, так не виділили і при ньому.

В той час, як в Лаврі правдами і неправдами монастир УПЦ МП зайняв десятки корпусів – нашій Церкві довелося вже за влади Віктора Ющенка три роки просити передати пустий корпус з комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря. Печерська Лавра щороку отримує з бюджету мільйонне фінансування – а ми не змогли допроситися, щоби держава з нагоди ювілею 900-ліття Михайлівського монастиря пофарбувала його дзвіницю, яка вигорілим та облізлим фасадом явно не прикрашала одну з центральних площ столиці. І, не дочекавшись, провели ремонт за власний кошт.

Тому ніякої особливої підтримки ми не мали від жодної влади. До нас або ставилися так само, як до УПЦ МП, або гірше. Краще – ніколи.

Проте раніше не було того, що ми спостерігаємо зараз – прямої боротьби з Київським Патріархатом. Також раніше влада не ігнорувала існування нашої Церкви та інших конфесій. Президенти зустрічалися з усіма главами Церков і релігійних організацій, а не тільки з представниками МП, як було протягом минулого року.

Ми не хочемо і не чекаємо підтримки від держави. Ми лише хочемо, щоби влада нам не заважала. Нехай можновладці не ходять у наші храми – це їхнє право, як віруючих своєї конфесії. Але нехай просто виконують закон.

Не ми пишемо закони – їх встановлює держава. А в законах визначено, що держава однаково повинна ставитися до всіх конфесій, що перед державою всі конфесії рівні. Ми бачимо, що це положення закону ігнорується. Чому ми повинні мовчати? Наш громадянський обов’язок – нагадувати державі про власні закони, якщо вона про них забуває.

– Отець Миколай визнає, що коли влада ігнорує якісь конфесії – це неправильно. Але зауважує, що УПЦ МП до цього не причетна.

– Добре, що в УПЦ МП усвідомлюють неправильність ситуації. Але говорити, що ця Церква непричетна – м’яко кажучи, непереконливо. Всі державні керівники є парафіянами Московського Патріархату. Президент В. Янукович публічно назвав митрополита Володимира (Сабодана) своїм духівником. Тож ця Церква на своїх парафіян має особливий вплив. Але я щось не чув про жодну офіційну заяву, якою би УПЦ МП звернула увагу влади на необхідність рівного ставлення до всіх конфесій.

При всій повазі до отця Миколая, рівень його заяв – не такий, щоби вплинути на державне керівництво. А особи більш високого рівня чомусь мовчать. Якщо УПЦ МП справді проти дискримінації конфесій – нехай напише листа до Президента. Або хоча би приватно у бесіді переконає його змінити напрямок релігійної політики. Як кажуть – нехай доведуть не словами, а ділами.

Хотів би також звернути увагу на історичний екскурс о. Миколая, наведений наприкінці коментарю. Він стверджує, що саме християни добивалися від римської влади права на свободу совісті. Але не слід забувати також, що коли римська влада з язичницької стала християнською, то багато християн перестали бути палкими прихильниками релігійної свободи та з радістю спрямовували меч влади проти своїх опонентів.

- А хіба Київський Патріархат не користувався своїм впливом на В. Ющенка для того, щоби приєднати до себе УПЦ МП? Отець Миколай каже, що до них потрапляли плани, розроблені з цією метою Патріархом Філаретом для попереднього Президента?

– На цьому прикладі ще раз покажу, якою є різниця між ставленням влади до УПЦ МП і до нас.

За часів В. Ющенка до цієї Церкви могли потрапляти документи навіть очевидного конфіденційного змісту – хоча можу запевнити, що ніяких «дорожних карт» Патріарх Філарет не складав. Якщо якась аналітика з цього приводу і робилася, то лише в самому секретаріаті.

А от ми не тільки ніяких конфіденційних документів не отримуємо – ми взагалі відповідей на офіційні листи часто не можемо дочекатися! Нещодавно лише отримали відповідь з одного абзацу – на лист на чотирьох сторінках. На листи ж, надіслані у травні та червні, нам так ніхто і не відповів.

Що стосується питання по суті, то можу сказати, що наша позиція щодо подолання розділення українського православ’я була відкритою, чесною і послідовною. Ми завжди виступали за діалог з УПЦ МП та вирішення існуючих між нами суперечок через переговори, а не через силове приєднання. Так було до В. Ющенка, так було при ньому, так є і тепер. Зміна влади нічого не змінювала у нашій позиції. А ось чому УПЦ МП після зімни Президента відмовилася продовжувати підготовку до діалогу, розпочату в жовтні 2009 р., – питання не до мене…

– Отець Миколай каже про те, що УПЦ МП за роки незалежності навчилася жити в розумній опозиції до держави.

– І я це можу підтвердити – як частина Московського Патріархату, ця Церква може собі дозволити бути в опозиції до Української держави тоді, коли позиція нашої країни не співпадає з позицією Російської Федерації. Бо коли УПЦ МП стає в опозицію до держави? Наприклад тоді, коли хтось з державних діячів виступає за єдину Помісну Церкву. Москва – проти цього, а тому УПЦ МП стає в опозицію.

В цьому, мабуть, і полягає «розумна опозиція» – коли вигідно, то спиратися на українську владу, отримувати від неї преференції, а коли невигідно – ставати в опозицію, спираючись на підтримку Москви.

У своєму коментарі о. Миколай згадав байки – тож і я вдамся до народної мудрості, що нагадує, як «покірне телятко дві матки смокче».

– Вас звинувачують у чорному пі-арі, в той час як УПЦ МП свідчить про себе добрими справами.

– Від цих порівнянь якось повіяло радянщиною. Тоді теж казали, що весь радянський народ зайнятий мирною працею, що в СРСР торжество справжньої демократії та соціальної рівності, що Радянський Союз – наймиролюбніша з держав і оплот миру у всьому світі, що ніяких гонінь на релігію у нас немає, тощо. І лише окремі наймити загниваючого Заходу та антисоціальні елементи, які не хочуть разом з усіма радянськими людьми будувати світле майбутнє, своїми «заведомо ложными измышлениями порочат советский государственный и общественный строй».

Так само й тут – УПЦ МП вся така «біла й пухнаста», а Київський Патріархат «чорний і слизький». Думаю, що навряд чи сам о. Миколай щиро вірить в це.

* * *

Замість підсумку мені пригадався образ зі східних казок – джин, ув’язнений в лампі. Він описувався, як дуже могутня істота, яка, проте, була рабом того, в чиїх руках опинялася лампа. Цей «раб лампи» був вимушений робити те, що наказував його нинішній господар.

Мені здається, що «лампа» від УПЦ МП знаходиться в Москві. І я щиро бажаю цій Церкві якнайшвидше звільнитися – щоби не бути вимушеною, навіть всупереч власним переконанням, виконувати бажання тих, хто потре лампу в Даниловому монастирі або Чистому провулку…

Розмову вів Володимир ЯЦУЛЬЧАК
«Церква.info»