Дорогі браття і сестри! Тривалість Великого посту день за днем скорочується для християн. Дні минають один за одним, наближаючи нас до великого свята над святами Воскресіння Господнього. Радість очікування збуджує наші почуття, і з іншого боку, жаль охоплює нашу душу, коли совість говорить серцю, що проводимо час посту не так, як належало б істинним християнам. Однак час наш не минув. Він поки ще не наблизив до нас вічність. Євангеліє і Церква не замовкли проповідувати покаяння і закликати до нього.Ось знову перед нами промайнули рядки страждань Христових. Вони не можуть не навівати на нас страх і розуміння того, як людство жорстоко розправилося з Тим, Який прийшов до нас з любов’ю, Який розіп’яв Себе заради нас. Цей страх, трепет і жах охоплює нас, тих хто має чуттєве серце і співстраждання Розіп’ятому на Хресті.
Страх взагалі є початком любові, як каже Климент Олександрійський, і потім цей страх «весь в цю любов переходить». Страх Божий, власне не означає, щоб боятися Бога, а боятися потрібно відпасти від Нього, впасти у гріх і стати заручником пристрастей.
«Як неможливо переплисти море без корабля і човна, - говорить преподобний Ісаак Сірин, так ніхто не може без страху досягнути любові. Смердюче море між нами і мисленим раєм можемо переплисти тільки на човні покаяння, на якому є веслярі страху Але якщо ці веслярі страху не володіють кораблем покаяння, на якому по морю світу цього приходимо до Бога, то тонемо в цьому смердючому морі. Покаяння є нашим кораблем, а страх – його керманич, любов це Божественна пристань. Тому страх вводить нас на корабель покаяння, перевозить нас по смердючому морю життя і співподорожує до Божественної пристані, яка є любов’ю. І коли ми досягнемо цієї любові, тоді можна вважати, що досягли ми Бога, і подорож наша завершена».
«Страх Господній - це джерело життя. Страх Господній – твердиня для душі. Страх Господній приводить до порядку духовне наше мислення… Тому ніхто з людей так високо не стоїть, як той хто боїться Господа. Хто боїться Господа той подібний до світла, яке вказує багатьом дорогу до спасіння», - свідчить нам інший великий подвижник Церкви преподобний Єфрем Сірин.
У давньому Патерику є прекрасний приклад, який підтверджує такі думки. Одного разу ченці запитали авву Макарія Великого: «Від чого це, чи ти їсиш, чи постишся, тіло твоє є завжди сухим? Старець відповідав їм: - Палка, якою перевертають ломаччя, що горить, до тла з’їдається вогнем; так і людина, якщо буде очищати розум свій страхом Божим, то цей страх буде з’їдати його тіло».
Страху Господнього немає в людини лукавої. Таких людей зустрінеш часто в нашому суспільстві. Інколи вони знаходяться на олімпі самої влади і бездарно керують нами, знаходячись у владній самоомані і думаючи, що вони вгодні в Самого Бога раз досягли такого щабля влади. Є такі й серед духовенства. В одних ця відсутність страху Божого видима і вони схожі інколи на своїх братів по владному олімпі, в інших це лукавство заховане в глибинах душі і час від часу пульсує немов гейзер, що зненацька виникає і кудись дівається. Таких психологи охарактеризували як людей з мінливим і мрійливо-психічним станом, розбитим настроєм. Церква ж їм дає одну характеристику – вони знаходяться в самоомані, яка по церковну-слов’янські звучить як «прєлєсть». І перше, і друге є небезпечними для стану душі людини, тим більше, що гріх самоомани здатній межувати із так само захованою ненавистю до людей, до співбратів, які оточують такого, чи таку. Все це можна побороти завдяки страху Господньому, наслідком якого завжди буде любов.
Так як справжній страх Божий є даром від Господа, як сказав Сирах (Сир. 1, 13), то потрібно нам у Бога просити його усердною молитвою. Амінь.
Митрополит Димитрій (Рудюк)
Києво-Михайлівський
Золотоверхий монастир,
п’ятниця 13 березня
2009 року
Києво-Михайлівський
Золотоверхий монастир,
п’ятниця 13 березня
2009 року
Джерело: Київські єпархіальні відомості
