БогоявленняСамими важливими для нашого спасіння подіями, які церква святкує взимку є Різдво Христове та Богоявлення. Ці два свята відзначаються Православною Церквою з давніх часів. Подаємо вам історичний нарис про святкування цих двох великих свят.

У циклі річних свят перше місце належить святу Різдва Христового. Згідно зі свідченням Євангелія, отці Церкви у своїх творах зображають свято Різдва Христового найвеличнішим, всесвітнім і радісним святом, що є початком і основою для інших свят. "Із скарбниці цього славного дня, – говорить св. Єфрем Сирін (+373), – усі дні запозичують блага свої. Великий, Господи, цей день твій, усіма вшановується день Різдва Твого".

"Ось настає, – говорить св. Іоан Золотоустий, – свято найчесніше й найважливіше від усіх інших свят. Хто назве його матір'ю усіх інших свят, той не погрішить. Що ж це за свято? Це Різдво Христове по плоті: у цьому святі мають початок і основу свою і Богоявлення і священна Пасха, Вознесіння Господнє і П'ятдесятниця" (Бесіда VI про бл. Філогонію). У другому столітті на святкування дня Різдва Христового 25 грудня (за ст. ст.) указує св. Климент Олександрійський (211-218). У третьому столітті про свято Різдва Христового, яке, за його словами існувало й раніше, згадує св. Іполит (І пол. ІІІ ст.), призначаючи читання Євангелія у цей день із 1-ї глави від Матфея. У V книзі Апостольських Постанов (ІІІ-IV ст.) є така настанова: "Дні святкові вшановуйте і, перш за все, день Різдва Господнього, звершуючи його у двадцять п'ятий день дев'ятого місяця" (тобто грудня). У VIII книзі цієї ж пам'ятки говориться, що на свято забороняється працювати, тому що "у цей день дана людям насподівана благодать – народження Слова Божого Ісуса Христа від Діви Марії для спасіння світу".

Зі святом Різдва Христового у древності було тісно пов'язане святкування в один день Хрещення Господнього. Тому ми будемо розглядати історію цих свят паралельно.

Вперше про свято Богоявлення згадує св. Климент Олександрійський (211-218), пізніше св. свмч. Іполит (І пол. ІІІ ст.) і св. Григорій Чудотворець. Говорячи в "Строматах" про різні намагання і способи встановити хронологію дня Різдва і смерті Ісуса Христа, св. Климент відмічає: "Дехто стверджує, що воно (Різдво) було в роки Августа у 25 день Пахона (грудня); послідовники ж Василіда святкують і день хрещення Його, проводячи всю попередню ніч в читаннях; вони говорять, що воно було у 15 рік Тиверія…". Отже, в Олександрії при Клименті у православних цього свята ще не було. Можливо, василидіани раніше православних прийшли до думки про святкування дня хрещення Господнього і назвали його Богоявленням, бо за поглядом цих єретиків Христос став Сином Божим саме з моменту Хрещення і зшестя на Нього Духа Святого. У православних свято могло бути встановлене на противагу єретичному і в нього, звичайно, був укладений інший смисл. Згадка про свято Богоявлення у "Заповіті Господа нашого Ісуса Христа" (III ст.) свідчить, що у ІІІ столітті свято мало широке розповсюдження.

Свято Богоявлення уводиться в самих віддалених країнах: згадується у Фракії у 304 році, в Галлії (Франція) в 361, в Іспанії у 380; тільки донатисти в Африці відкидають його як нововведення. Але не скрізь це свято святкується однаково. Згідно з "Апостольськими Постановами" і древнім коптським календарем це свято присвячене Хрещенню Господньому. Блаженний Августин у своїх 6 словах на цей день говорить тільки про поклоніння волхвів. Для всього майже Сходу до кінця IV століття це було свято на честь Різдва Христового. Ось як описує святкування його в Єрусалимі паломниця Сільвія (Етерія) Аквітанка.

Початок опису не зберігся, а розповідається вже про повернення літії в Єрусалим з Вифлеєму при співанні "Благословенний, хто йде в ім'я Господнє"; літія підходила до Єрусалиму перед світанком: таким чином, напередодні свята усю ніч звершувалось бдіння у Вифлеємській церкві, яке продовжувалося там кліриками та монахами після виходу єпископа з частиною духовенства та віруючих. Літія входить з єпископом у храм Воскресіння, де горить багато лампад; там співаються псалми, читаються молитви, від єпископа отримують благословення спочатку оголошені, потім вірні. О 2 годині (7- й ранку за нашим часом) служиться в Мартиріумі літургія з проповіддю та читаннями, а після неї зі співом йдуть у храм Воскресіння і близько 6-ї години (12-ї дня) чиниться відпуст. Вечірня відправляється кожного дня. На 2-й і 3-й день служби звершуються так само тривало й радісно у Мартиріумі (на Голгофі), на четвертий - в Єлеонській церкві, на 5-й – у церкві св. Лазаря, на 6-й на Сіоні, на 7-й у храмі Воскресіння, на 8-й знову в Мартиріумі. Усі ці дні урочиста служба звершується також у Вифлеємі. Що це свято, яке в одному місці паломниця називає Богоявленням (epiphania), присвячено Різдву Христовому, видно з того, що святкове богослужіння урочисто звершується у Вифлеємі, а також зі свідчення Сільвії, що через 40 днів після цього свята вшановується Стрітення Господнє (Паломництво, § 26).

Не тільки в Єрусалимі у цей час (кінець IV ст.) свято Різдва Христового немовби затінило інші згадки, пов'язані зі святкуванням Хрещення Господнього. Так було й на всьому Сході. Св. Єпифаній Кіпрський (+ 403) доказує (в полеміці з алогами), що народження Спасителя було 6 січня, а хрещення 8 листопада. Як свідчить прп. Іоан Касіан (IV ст.), в Єгипті під Богоявленням "розуміють Хрещення Господнє і народження по тілу, й тому торжество того й іншого таїнства святкують не у два дні, як у західних областях, а в один" (Собеседование, Х, 2). Вірменська церква і до цього часу святкує Різдво Христове 6 січня. Навіть після того, як Схід під впливом Заходу відокремив свято Різдва від Богоявлення, перше свято продовжували називати Богоявленням. Св. Василій Великий говорить про Різдво Христове: "Будемо називати це свято наше Богоявленням" (Василій Великий, сл. 25 на Різдво). Св. Григорій Богослов пише: "Тепер ми святкуємо Богоявлення, або свято Різдва".

Як вважає прот. С. Булгаков, свято, що святкувалось у древності 6 січня, мало особливий характер й не було присвячене ні народженню Ісуса Христа, ні Його хрещенню, а означало явлення Бога у тілі, одкровення у Христі і через Христа Божественної благодаті, від чого і називалось Богоявленням. Основою для святкування Різдва Христового 6 січня послужила не історична відповідність цього числа з днем народження Господа, який і для древності залишався невідомим, а таємниче розуміння відношення між першим і другим Адамом, між винуватцем гріха і смерті та Начальником життя і спасіння. Другий Адам, за таємничим баченням (созерцанием) древньої Церкви, народився і помер у той же день, в який був створений і помер перший Адам, – у 6-й, якому відповідало 6 січня першого місяця року.

Тільки з IV століття між Східними і Західними Церквами встановлюється єдність щодо святкування свята Різдва Христового 25 грудня. Найраніше свято Різдва відокремилось від Богоявлення у Римській церкві. За свідченням Іоана, єп. Нікейського (ІХ ст.), ця церква почала святкувати Різдво Христове при папі Юлії (337-352). В одній збірній календарно-хронологічній пам'ятці, доведеній до 354 року, 25 грудня вказано святкування "дня народження Христа у Вифлеємі". Папа Ліверій (352-366) при посвяченні у чернецтво сестри св. Амвросія Медіоланського Марцеліни у день Різдва Христового вказує їй на значимість цього співпадіння, а також говорить про перетворення води у вино в Кані Галілейській і чудо насичення 4000 чоловік Ісусом Христом. Це означає, що свято Різдва святкувалось уже окремо, але в той же час воно ще асоціювалося у свідомості римських християн з Богоявленням, бо ці два чуда відносяться до останнього.

Із західних отців саме раннє слово на Різдво Христове належить Зенону Веронському (+380). М. Скабаланович вважає, що на Сході свято вперше почало святкуватись у Каппадокії, і що воно там уведене св. Василієм Великим (+379). Збереглось його "Слово на Різдво Христове". Заслугу встановлення святкування Різдва у Константинополі Скабаланович приписує св. Григорію Богослову, який у церкві під назвою "Анастасія" (Воскресіння) вперше святкував Різдво 25 грудня 379 року.

Прот. Сергій Булгаков вважає, що святкування Різдва Христового на Сході 25 грудня почалося у Константинопольській церкві, чому сприяв своєю енергією і силою красномовства св. Іоан Золотоустий, а звідси воно вже розповсюдилося на увесь Схід.

В Антиохії св. Іоан Золотоустий у своєму слові на пам'ять св. мч. Хрисогона 20 грудня 386 або 388 року сказав, що 25 грудня вперше тут буде святкуватись Різдво Христове, хоч на Заході воно святкується давно. Він відзначив, що в Антиохії знали про це святкування років 10 назад, і було багато суперечок: одні говорили, що на Заході воно святкується здавна, інші вважали його нововведенням. Святитель Іоан Золотоустий закликав віруючих до вшанування свята, приводячи такі докази необхідності цього: а) свято швидко розповсюджується; б) 25 грудня є днем народження Спасителя, що підтверджується документами про перепис при Августі, які зберігаються в Римі; в) святитель вважає, що явлення архангела Гавриїла Захарії було у місяці тісрі (вересні), а народження у грудні (Бесіда на Різдво Христове).

Дещо пізніше нове свято отримало визнання і в інших двох центрах тогочасного християнства – Олександрії та Єрусалимі. Якщо під час перебування прп. Іоана Касіана в Єгипті (близько 380 року) там ще не було свята 25 грудня, то в 432 році (в патріаршество св. Кирила Олександрійського) подорожуючий єп. Емеський Павло говорить проповідь на Різдво Христове, що святкувалось уже 25 грудня. Щодо Єрусалиму, то там, як уже відмічалось, паломниця Етерія була присутня на святкуванні Різдва Христового 6 січня (близько 385 року). Святитель Василій Селевкійський ( + 460) свідчить, що святкувати Різдво Христове в Єрусалимі почав св. Ювеналій, єп. Єрусалимський (425-428).

Таким чином, велич і глибока християнська сутність свята Різдва Христового сприяли його розповсюдженню й урочистому святкуванню як на Заході, так і на Сході. Але це, – як вважає прот. Сергій Булгаков, була тільки перша і головна причина встановлення свята. Дуже рано до неї приєдналась і інша: необхідно було чітко розкрити істинне вчення про втілення Сина Божого і цим протидіяти хибним вченням єретиків: евіонитів, докетів та василидіан. На початку IV століття, з появою і розповсюдженням аріанства, з'явився новий мотив для святкуваня Різдва. Наостанок, віднесенням свята на 25 грудня Церква створила противагу язичницькому культу сонця й уберігала віруючих від участі в ньому. Тим більше, що в Новому Завіті Спаситель часто називається Сонцем правди, Світлом для світу. З 15/28 грудня на честь свята Різдва Христового встановлений піст, згадки про який зустрічаються уже в IV столітті. У V столітті Лев Великий, називаючи піст древнім установленням, приписує йому значення жертви за зібрані плоди. Продовженість посту у древності в різних церквах була неоднаковою. Порядок у цьому відношенні встановлений в 1166 році на Константинопольському соборі, який, на основі древніх уставів, призначив піст перед Різдвом на протязі 40 днів.

Навечір'я перед святом Різдва Христового також звершується з древніх часів. У IV столітті вже було правило про святкування навечір'я, якщо воно співпаде з воскресним днем (1-ше пр. Феофіла Олександрійського). У V столітті Синезій, єп. Птолемаїдський, а в VI св. Григорій Двоєслов для навечір'я Різдва Христового склали повчання.

Є припущення, що Великі часи перед святом відправлялись уже в V столітті і були складені св. Кирилом Олександрійським.

У V столітті Анатолій, патр. Константинопольський, у VI Софроній та Андрій Єрусалимські, у VIII святі Іоан Дамаскін, Косма Маюмський та Герман, патр. Константинопольський, у ІХ преп. Кассія та інші написали для свята багато величних священних піснеспівів, що уживаються при богослужінні й досі.

В українському народі здавна існує благочестивий звичай постити у навечір'я свята до пізнього вечора – до появи першої зірки, а потім уже вечеряти. Крім куті вариться озвар. Стіл застиляється соломою, а на солому ставиться їжа. Перед початком вечері запалюються свічки, читаються молитви і потім уся сім'я вечеряє. Озвар варився, коли народжувалась дитина, кутя символізує смерть Спасителя, солома – вифлеємські ясла.

Після вечері хресники йдуть до хресних батьків та матерів, поздоровляють їх зі святом, несуть кутю та пиріжки і від них також отримують гостинці.

У древності в українському народі святкувалось язичницьке свято коляди і, очевидно, сучасне колядування зберегло назву, але по суті має зовсім інший смисл – у народних піснеспівах прославляється народження Спасителя світу.

Повернемось до свята Хрещення Господнього. Коли Різдво Христове стало окремим святом, на Сході за Богоявленням залишилась лише згадка про Хрещення Спасителя. Для “Апостольських Постанов” Богоявлення – свято тільки на честь Хрещення (VII, 33). Св. Єфрем Сирін (IV ст.) у гімнах на честь Богоявлення говорить про Хрещення Христове і про оголошених.

З розділенням свят у навечір'я Хрещення освячувалась вода у храмах для хрещення оголошених у цей день. Святкове водосвячення отримало свій початок в Єрусалимській церкві і в IV та V століттях звершувалось тільки там. Духовенство і віруючі виходили на річку Йордан, де освячувалась вода на згадку про Хрещення Ісуса Христа.

Велике водосвячення отримало свій початок у перші часи християнства за прикладом Самого Господа, Який освятив воду Своїм входженням у неї і встановив Таїнство Хрещення. Про водосвячення згадується в Апостольських Постановах, там збереглись самі молитви на освячення і є така настанова: “Перед хрещенням священик нехай призве Господа і скаже: “і нині освяти воду цю і дай їй благодать і силу” (VIII, 29; VII, 42, 43).


Джерело: Київське молодіжне православне братство свв. Бориса і Гліба