
«Якби ви зустріли його на вулиці, подумали б, що перед вами тренований спортсмен», – кажуть антропологи. Хоча деякі деталі, можливо, й загубилися, збіг моделі із зовнішністю святого Миколая, на думку самих дослідників, становить 70 %. Виходячи з того, нема чого дивуватися, що 325 року на Першому Вселенському соборі, де викрили аріанську єресь, Миколай посоромив Арія не тільки словом. У Житіях святих читаємо: він із ревності до Бога ударив Арія по щоці, бо цей єретик заперечував божественність Ісуса Христа й не визнавав Його єдиносущним Богові-Отцю.
Православна Церква відзначає пам’ять цього святця 19 грудня і 22 травня. Він народився близько 300 року в малоазійському місті Патара (нині – Туреччина). Ми не знаємо, як його назвала мати, але приймаючи чернецтво, він узяв ім’я Миколай. Помер у тому ж місті, де була його єпископська кафедра, – у Мирах Лікійських (тобто в місті Мири краю Лікія). Біля його могили часто відбувалися дива. Прочани з надією йшли сюди за тисячі кілометрів, щоб зцілитися.
1034 р. квітучі Мири спалили ісламісти. Купол храму обвалився, тож експедиція хрестоносців, що була споряджена сюди через 50 років після руйнації і мала завдання розшукати могилу чудотворця, насилу розкопала з-під уламків саркофаг із його останками. 1087 року хрестоносці перевезли мощі святого Миколая до італійського міста Барі, де вони зберігаються і по сьогодні у спеціально зведеній церкві. Але не всі його останки зберігаються там.
У французькому містечку Сен-Ніколя-де-Пор у величному соборі покоїться частинка мощей святого Миколая – палець правої руки. Як же він туди потрапив? У ХІІ столітті один із хрестоносців повертався зі Святої Землі до Франції. Він зупинився у Барі, де на той час уже перебувало тіло святителя. Там лицар зустрів свого земляка, який служив у цьому соборі. Той попросився їхати разом з ним додому. У ніч перед від’їздом душа святого Миколая постала перед прислужником і дозволила взяти із собою свій палець. Наляканий чоловік виконав волю святителя.
Після мешканців Барі мощі святого Миколая дістали собі й вояки Венеції. Коли Папа Римський Урбан ІІ оголосив перший хрестовий похід проти мусульман, венеціанці, які прямували до Єрусалима, пропливаючи повз береги Лікії, побажали забрати мощі святого Миколая. Коли хрестоносці увійшли в собор у Мирах, то виявили, що гробниця порожня. Вартові повідомили, що ті запізнилися на кілька років. Зайди не повірили грекам, обшукали місце, в якому були заховані вцілілі рештки мощей святого Миколая, і знайшли їх за запахом. У віддаленому куточку храму відчувався неймовірно запашний аромат. Хрестоносці роздовбали підлогу вівтаря, під якою були частки мощей чудотворця. Це підтверджував і напис грецькою: «Тут спочиває великий єпископ Миколай, славний своїми чудесами на землі й на морі».
А 1992 року внаслідок досліджень учені-антропологи засвідчили: рештки в Барі й ті, що лежать у Венеції, належать одній людині. Але якось турецька влада зробила сенсаційну заяву: 1087 року італійці викрали мощі іншого святого. А тіло святого Миколая насправді залишилося в церкві міста Демре (сучасна назва Мирів Лікійських). Можливо, всіх заплутав дядько святого Миколая – теж Миколай і також місцевий єпископ? Та попри все Церква, опираючись на численні дослідження, встановила, що саме в Барі – справжні мощі справжнього святителя Миколая.
Підготував Андрій Гнатюк
Джерело: Волинські єпархіальні відомості