Учені спробували відтворити образ святого Миколая за останками. Замість повнуватого й веселого рожевощокого та блакитноокого дідка на дослідників дивився міцний широколиций чоловік років 60, сантиметрів 168 на зріст. Оливкова шкіра, коротка сива борідка, високе чоло, виступаючі вилиці та підборіддя, квадратна щелепа, темно-карі близькопосаджені очі, лисина та зламаний ніс. Таким зображають чудотворця і на іконах.«Якби ви зустріли його на вулиці, подумали б, що перед вами тренований спортсмен», – кажуть антропологи. Хоча деякі деталі, можливо, й загубилися, збіг моделі із зовнішністю святого Миколая, на думку самих дослідників, становить 70 %. Виходячи з того, нема чого дивуватися, що 325 року на Першому Вселенському соборі, де викрили аріанську єресь, Миколай посоромив Арія не тільки словом. У Житіях святих читаємо: він із ревності до Бога ударив Арія по щоці, бо цей єретик заперечував божественність Ісуса Христа й не визнавав Його єдиносущним Богові-Отцю.
Православна Церква відзначає пам’ять цього святця 19 грудня і 22 травня. Він народився близько 300 року в малоазійському місті Патара (нині – Туреччина). Ми не знаємо, як його назвала мати, але приймаючи чернецтво, він узяв ім’я Миколай. Помер у тому ж місті, де була його єпископська кафедра, – у Мирах Лікійських (тобто в місті Мири краю Лікія). Біля його могили часто відбувалися дива. Прочани з надією йшли сюди за тисячі кілометрів, щоб зцілитися.
1034 р. квітучі Мири спалили ісламісти. Купол храму обвалився, тож експедиція хрестоносців, що була споряджена сюди через 50 років після руйнації і мала завдання розшукати могилу чудотворця, насилу розкопала з-під уламків саркофаг із його останками. 1087 року хрестоносці перевезли мощі святого Миколая до італійського міста Барі, де вони зберігаються і по сьогодні у спеціально зведеній церкві. Але не всі його останки зберігаються там.
У французькому містечку Сен-Ніколя-де-Пор у величному соборі покоїться частинка мощей святого Миколая – палець правої руки. Як же він туди потрапив? У ХІІ столітті один із хрестоносців повертався зі Святої Землі до Франції. Він зупинився у Барі, де на той час уже перебувало тіло святителя. Там лицар зустрів свого земляка, який служив у цьому соборі. Той попросився їхати разом з ним додому. У ніч перед від’їздом душа святого Миколая постала перед прислужником і дозволила взяти із собою свій палець. Наляканий чоловік виконав волю святителя.
Після мешканців Барі мощі святого Миколая дістали собі й вояки Венеції. Коли Папа Римський Урбан ІІ оголосив перший хрестовий похід проти мусульман, венеціанці, які прямували до Єрусалима, пропливаючи повз береги Лікії, побажали забрати мощі святого Миколая. Коли хрестоносці увійшли в собор у Мирах, то виявили, що гробниця порожня. Вартові повідомили, що ті запізнилися на кілька років. Зайди не повірили грекам, обшукали місце, в якому були заховані вцілілі рештки мощей святого Миколая, і знайшли їх за запахом. У віддаленому куточку храму відчувався неймовірно запашний аромат. Хрестоносці роздовбали підлогу вівтаря, під якою були частки мощей чудотворця. Це підтверджував і напис грецькою: «Тут спочиває великий єпископ Миколай, славний своїми чудесами на землі й на морі».
А 1992 року внаслідок досліджень учені-антропологи засвідчили: рештки в Барі й ті, що лежать у Венеції, належать одній людині. Але якось турецька влада зробила сенсаційну заяву: 1087 року італійці викрали мощі іншого святого. А тіло святого Миколая насправді залишилося в церкві міста Демре (сучасна назва Мирів Лікійських). Можливо, всіх заплутав дядько святого Миколая – теж Миколай і також місцевий єпископ? Та попри все Церква, опираючись на численні дослідження, встановила, що саме в Барі – справжні мощі справжнього святителя Миколая.
Підготував Андрій Гнатюк
Джерело: Волинські єпархіальні відомості
