Один священик, йдучи на свою парафію, завжди проходив біля кладовища, і кожен раз промовляв молитву за упокоєння там спочилих православних християн. Але через деякий час правлячий архиєрей перевів його на іншу парафію. Невдовзі владиці почали снитися спочилі та благати повернути священика на попередню парафію, тому що молитва, яку він промовляв, проходячи біля кладовища, давала велику втіху та полегшення спочилим.Православна Церква вчить нас про те, що душа безсмертна. Люди помирають в різний час, беручи з собою досвід прожитих літ. Якщо людина прожила життя праведно та достойно, тоді душа її буде в Царстві Небесному, а якщо життя людини було сповнене гріхів, тоді душа буде перебувати в пекельних муках. І така душа потребує допомоги. Яку ж допомогу ми можемо дати померлим?
Православна Церква, як любляча Матір, піклується за своїх дітей, – не тільки про живих, але й про спочилих. Бо у Бога всі живі. Тому ми маємо від Бога великий дар – право молитися до Нього і надію бути почутими, підкріплену Його обітницею. Адже Господь сказав: «Все, чого з вірою попросите у Отця Мого в ім’я Моє, буде вам». А апостол Яків навчає нас: «Моліться один за одного».
Ми молимося за живих – наших рідних, близький, знайомих, тощо. Але і вони самі можуть молитися за себе. А от померлі вже не можуть за себе молитися, тому якщо важливою є молитва за живих, то тим більш важливою і угодною Богові є молитва за померлих, яка може полегшити і навіть змінити участь тих, хто упокоївся з вірою у вічне життя і з надією на Боже милосердя. Якщо ж людина лише сумує й плаче за померлими, але не молиться за них, то це не приносить спочилим ніякої користі, а для живих є причиною печалі та глибоких сердечних ран.
За померлих можна молитися як у приватній, домашній молитві, так і в молитві церковній. Особливу силу має церковна молитва тому, що вона сильна в єдності багатьох. Вона подібна до маленьких струмочків, які зливаються в могутню ріку. Вона – як багатоголосий хор, спів якого піднімається до Престолу Божого. Сам Господь Ісус Христос відкрив нам цю істину, сказавши, що якщо двоє або троє зберуться і попросять з вірою щось в ім’я Його, то вони отримають корисне, бо Сам Господь перебуває посеред віруючих та слухає їхні молитви. Тому Православна Церква встановила особливі дні поминання померлих, в які посилено моляться за прощення та відпущення гріхів спочилих православних християн. Церква просить, щоб ті в кого є хоча-б маленька надія на спасіння, по безмірній милості Божій були помилувані та прийняті для вічного блаженства в Царство Небесне.
Одним з таких періодів є Фомина неділя, яка відзначається через тиждень після Великодня. З суботи аж до вівторка – в залежності від місцевих звичаїв – віруючі приходять на кладовища, щоби пом’янути похованих там спочилих. Цей звичай є добрий і духовно корисний – але тільки якщо поминная супроводжується молитвою, а не стає приводом до розваг чи пияцтва. Перетворювати святу справу молитви за померлих у відпочинок на природі з багатою трапезою і горілкою – справа не тільки не угодна Богові, але й гріховна. Адже богоугодним поминанням є не випивка і закуска, а молитва за спочилих та милостиня за упокоєння їхніх душ.
Особливе значення для спочилих має милостиня. Вона може бути різною: допомога убогому, втішання та допомога хворому, відвідання ув’язненого. З ними можна поговорити, подати їм те, чого вони потребують, і попросити, щоб помолилися за душу спочилого. Бо за словами Євангелія Сам Спаситель приймає те, що людина з милосердя подає ближньому, який перебуває у скруті чи має якусь потребу.
Поминання спочилих і для нас має велике значення у справі спасіння. Звершуючи поминальні молитви ми виконуємо заповідь любові до ближнього, а своєю милостинею ми заслуговуємо милість у Господа до себе, бо сказано: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть».
З кожним днем наближається той час, коли і ми, подібно спраглим у пустелі, будемо чекати, щоб хтось подав за нас милостиню або палко помолився в храмі Божому чи вдома. Тож, пам’ятаючи про цей час, творімо молитву за померлих – щоб Господь послав людей, які і за наше упокоєння колись Йому молитимуться.
Нехай Всемилостивий Бог упокоїть душі спочилих православних християн та оселить їх в оселях праведних, а нас спасе і помилує!
Джерело: Прес-центр Київської Патріархії
Православна Церква, як любляча Матір, піклується за своїх дітей, – не тільки про живих, але й про спочилих. Бо у Бога всі живі. Тому ми маємо від Бога великий дар – право молитися до Нього і надію бути почутими, підкріплену Його обітницею. Адже Господь сказав: «Все, чого з вірою попросите у Отця Мого в ім’я Моє, буде вам». А апостол Яків навчає нас: «Моліться один за одного».
Ми молимося за живих – наших рідних, близький, знайомих, тощо. Але і вони самі можуть молитися за себе. А от померлі вже не можуть за себе молитися, тому якщо важливою є молитва за живих, то тим більш важливою і угодною Богові є молитва за померлих, яка може полегшити і навіть змінити участь тих, хто упокоївся з вірою у вічне життя і з надією на Боже милосердя. Якщо ж людина лише сумує й плаче за померлими, але не молиться за них, то це не приносить спочилим ніякої користі, а для живих є причиною печалі та глибоких сердечних ран.
За померлих можна молитися як у приватній, домашній молитві, так і в молитві церковній. Особливу силу має церковна молитва тому, що вона сильна в єдності багатьох. Вона подібна до маленьких струмочків, які зливаються в могутню ріку. Вона – як багатоголосий хор, спів якого піднімається до Престолу Божого. Сам Господь Ісус Христос відкрив нам цю істину, сказавши, що якщо двоє або троє зберуться і попросять з вірою щось в ім’я Його, то вони отримають корисне, бо Сам Господь перебуває посеред віруючих та слухає їхні молитви. Тому Православна Церква встановила особливі дні поминання померлих, в які посилено моляться за прощення та відпущення гріхів спочилих православних християн. Церква просить, щоб ті в кого є хоча-б маленька надія на спасіння, по безмірній милості Божій були помилувані та прийняті для вічного блаженства в Царство Небесне.
Одним з таких періодів є Фомина неділя, яка відзначається через тиждень після Великодня. З суботи аж до вівторка – в залежності від місцевих звичаїв – віруючі приходять на кладовища, щоби пом’янути похованих там спочилих. Цей звичай є добрий і духовно корисний – але тільки якщо поминная супроводжується молитвою, а не стає приводом до розваг чи пияцтва. Перетворювати святу справу молитви за померлих у відпочинок на природі з багатою трапезою і горілкою – справа не тільки не угодна Богові, але й гріховна. Адже богоугодним поминанням є не випивка і закуска, а молитва за спочилих та милостиня за упокоєння їхніх душ.
Особливе значення для спочилих має милостиня. Вона може бути різною: допомога убогому, втішання та допомога хворому, відвідання ув’язненого. З ними можна поговорити, подати їм те, чого вони потребують, і попросити, щоб помолилися за душу спочилого. Бо за словами Євангелія Сам Спаситель приймає те, що людина з милосердя подає ближньому, який перебуває у скруті чи має якусь потребу.
Поминання спочилих і для нас має велике значення у справі спасіння. Звершуючи поминальні молитви ми виконуємо заповідь любові до ближнього, а своєю милостинею ми заслуговуємо милість у Господа до себе, бо сказано: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть».
З кожним днем наближається той час, коли і ми, подібно спраглим у пустелі, будемо чекати, щоб хтось подав за нас милостиню або палко помолився в храмі Божому чи вдома. Тож, пам’ятаючи про цей час, творімо молитву за померлих – щоб Господь послав людей, які і за наше упокоєння колись Йому молитимуться.
Нехай Всемилостивий Бог упокоїть душі спочилих православних християн та оселить їх в оселях праведних, а нас спасе і помилує!
Андрій Тищенко,
студент 4-го курсу КПБА
студент 4-го курсу КПБА
Джерело: Прес-центр Київської Патріархії
