Молодь в ЦерквіКоли я в пресі читаю, що в Православній Церкві мало молоді, тому що православні закостеніли в своїх догматах і у них тоталітарна система послуху, я кажу, що брехня все це. Так, в православних приходах молоді менше, ніж нам хотілося б. Але не тому, що у нас багато тоталітаризму, послуху чи смирення. Навпаки, дуже мало послуху в нашому реальному приходському житті.

Звернете увагу, число молодих прихожан в більшості наших приходів, в точності дорівнює числу вівтарників. Молода людина не може просто так ходити в храм, в ній дуже багато енергії, сил.

І вона бажає у щось їх вкласти, щось робити. І ось якщо їй батюшка дасть послух, то через нього неофіт прикипить до життя приходу, до нашої віри і піде далі по церковному руслу.

А якщо батюшка скаже: «Ну, ти, дорогий мій, знаєш що: ти ось бути християнином хочеш? — добре: ось тобі книжечка — почитай, по неділях до нас в храм ходи, маму-тата слухайся, добре вчися. Все, до побачення. Приходь в наступну неділю», — то ця людина майже ніколи потім не прийде. А потрапить в секту. Там скажуть: «Значить, так: батьків не слухай, інститут кидай, з дому йди, не забудь телевізор захопити, продати, гроші даси мені. Жити будеш у мене в підвалі, спати будеш три години в день, зранку до ночі проповідуватимеш на вулиці, збиратимеш мені гроші на дачу». Людина скаже: «О! Ось воно — справжня справа! Ось справжній зміст мого життя!» Чиста душа молода шукає, в чому зміст життя. Саме це головне питання для молодої душі: «Чи має зміст моє життя?» А жити варто (і це називають юнацьким максималізмом) тільки заради того, за що не страшно померти.

Додати змісту життя може тільки те, що додає змісту смерті. І тому молода людина звертається до релігії. Вона шукає максимуму — якщо це справжнє звернення. Вона шукає, як всю себе принести в жертву.

А ми пропонуємо їй ходити у свята. Так от, моє прохання: якомога більше примножуйте кількість послуху на приходах. Один з них — місіонерство.

Створити таку групку освічених молодих прихожан, які вели б місіонерську роботу. В межах храму хоч би. Ось вони зустрічатимуть людей, які прийшли вперше. Це змусило б самих цих прихожан краще дізнатися про Православ’я.

Богослов’я наше — практична наука.

Тут немає місця для абстрактного теоретизування. У мою душу і мій розум входить тільки те, що є в житті. Коли розумієш — ради чого?

Не просто книжку для себе читаєш, а думаєш: «Ось я зараз вивчу історію Церкви і Літургію і відповім тій людині, яка прийде до нас наступної неділі в храм, і ради неї це запам’ятаю, і потім передам».

Отже, по-перше, привід для такого освітнього шляху важливо дати на приході. По-друге, ви розумієте, що ті люди, які зустрінуть такий прийом в наших храмах, вони потім, звичайно ж, в цих храмах і залишаться.

Послух у молоді на приході може бути різний.

Дуже важливо, щоб будь-яка людина — хлопець чи дівчина — прийшовши в храм, зрозуміла, що тепер не одна, а дві нові стежини з’явилися в її житті.

Одна стежина — шлях від будинку до храму, а інша — шлях з храму кудись далі: в дитячу школу-інтернат, на реставраційні роботи в храмі, в бібліотеку і так далі.

Коли ми говоримо про роботу з молоддю, то дуже важлива інтонація: з яких позицій ми збираємося говорити? Для молодої людини, як я розумію, малоприємна ситуація, коли до неї звертаються зверху вниз. І якщо ми звертатимемося до них від імені владу імущих, наприклад, приходить православний і каже: «Тепер — я головний», — то в цьому випадку молодь від нас втече.

І ще. Ось тільки вчора тут, в Києві, мені подарували один журнал. Журнал цей видає представництво Європейського Союзу в Україні. У цьому офіційному виданні Євросоюзу був поміщений переклад українською мовою інтерв’ю прем’єр-міністра Бельгії, який зараз виконує обов’язки голови ЄС. У цьому інтерв’ю глава Европи прямо заявляє, що не «можна у наш час жити і вмирати по Біблії чи Корану».

Значить, жити по Біблії — це, виявляється, гріх з погляду сучасного глобалізму. І ось в цих умовах якраз задуматися: чи не живемо ми на порозі нових гонінь. І, можливо, про це варто чесно говорити саме молодим людям.

Тому що юнацьке мислення — жертовне. Якщо ми скажемо: «Йди з нами — і ти будеш з владою!», — то молода людина відповість: «Та ні, мабуть, не піду». А якщо ми чесно скажемо: «Якщо ти будеш з нами, то це шлях дуже важкий, шлях пригод», — то, мабуть, молоде серце якраз на це і відгукнеться. Я вважаю, що дуже важливо, щоб наша розповідь про Православ’я перед лицем молодих людей могла уміло передати традиційні цінності нашого церковного життя — навіть ідеї послуху і смирення, аскетизму і стриманості — мовою, яка була б приваблива для молодої людини. Для молодої людини, дитини бойова термінологія — це те, що їй дуже близьке. І якщо ми скажемо: «Молися, постися, змирися», — вона не пізнає тут себе. А якщо скажемо: «Повстань проти світу цього! — то відчує щось своє.

З приводу консерватизму розповім ще одну історію. Не знаю, бувальщина це чи підробка. На початку 60-х років в одній школі два хлопці з однієї сім’ї відмовилися вступати в піонери. Їх питають: чому? Вони кажуть: «Нам тато не велів». Викликають тата на килим. І директор починає: «Це Ви не веліли дітям вступати в піонери?!» Він відповідає: «Так, я». «Як Ви посміли?! Чому?!» «Знаєте, ми християни, а ваші піонери — атеїсти. Що нашим дітям-християнам там робити?» «Як?! Ви що, в Бога вірите?» «Так, в Бога віримо». «Як так можна?! Наша наука довела, що Бога немає! Що ж, по-вашому, всі наші вчені помиляються, а Ви — маєте рацію?» «Дорога моя, ну що ми про інших говоритимемо? Ми — з Христом залишимося. Гаразд?» «Та як Ви можете?! Ми ракети в космос запускаємо! Білка і Стрілка вже три рази всю планету з орбіти облаяли! А Ви ще в Бога вірите!» «Ну, я не знаю, що там робили Білка зі Стрілкою. Але ми, можна, з Христом залишимося?» «Що ж, по-вашому, наші вчені, космонавти, партія особисто на чолі з товаришем генсеком — всі не мають рації, а Ви — маєте рацію?» «Ну що ми все про інших? Ми не будемо інших засуджувати, але ми залишимося з Христом». «Значить, всі — в ногу, а Ви — ні? Всі — за течією, один Ви — проти течії?» І тут у цієї людини вичерпується християнське терпіння, і вона каже: «Дорога моя, але ж за течією тільки нечистоти пливуть».

Так от: Церква змогла плисти не за течією. Наш церковний консерватизм — в одязі, календарі, догматах, системі цінностей — означає, що Церква жива! І вона вміє плисти проти течії! І ось сучасній молодій людині її життя надає більш ніж достатньо можливостей, щоб бути сучасною. Блукати в Інтернеті, наприклад. А Церква дає тобі можливість кілька разів на тиждень вирватися з полону твоєї сучасності, подихати повітрям інших епох, іншими очима подивитися на світ, приєднатися до вічної традиції Православ’я.

Джерело: Амвон