prostiДо ряду слів християнинові треба себе привчити і вживати їх в розмові якнайчастіше. До таких слів належить, насамперед, слово "прости".

Святий Антоній Великий учить: "Привчи, щоб язик твій говорив у всіх випадках, що трапляються, завжди, повсякчас, всім братіям і Самому Всевишньому Богові — "прости мені".

Слово "прости" відразу упокорює нас перед Богом і ближніми, говорить про визнання своєї провини, жаль, каяття в ній.

При цьому дуже важливо те почуття, з яким говориться слово "прости". Його можна вимовити холодно, якби вимушено й без почуття провини й каяття. Тоді воно не має сили, не примиряє, не з'єднує сердець, не очищає душі.

Тому воно повинне бути неодмінно "осолене" (Мк. 9, 49), тобто розчинене любов'ю, смиренням й лагідністю. Тоді воно має повноту духовної сили.

Говорити треба "прости" не тільки тоді, коли ви сильно зашкодили ближньому або різко скривдили його. Ні, слово "прости" повинне бути вимовлене завжди, коли ми бачимо хоча б найменший відтінок невдоволення стосовно себе, початок зародження образи, димку неприхильності тощо.

Треба привчити себе й до слова "будь ласка". Цим словом наші прохання робляться смиренними, ввічливими, втрачають відтінок вимогливості й тому розташовують ближнього до виконання нашого бажання.

Нам необхідно привчити себе й до найбільш шанобливих і ласкавих імен.

Зрозуміло, що слова християнина повинні бути правдивими, нести лише істину й викликати до себе повну довіру співрозмовників.

По суті, уживання слова не відрізняється від справ — вчинків та дій. Як пише святитель Феофан Затворник: "Говорячи, ти народжуєш слово. Ти вимовив слово, і воно ніколи вже не вмре, але буде жити до Страшного Суду. Воно стане з тобою на Страшному Суді й буде за тебе або проти тебе".

А митрополит Київський Філарет говорить: "Слово людське може бути виточене, як меч, і тоді воно буде ранити й убивати; і може бути зм'якшене, як єлей, і тоді буде лікувати".
Словами можна піднімати, очищати й облагороджувати людей, прищеплювати їм віру, радість і бадьорість, відроджувати в них любов і милосердя, вносити в душу мир і спокій. І навпаки — кепськими словами можна вбивати й отруювати душу, можна заразити всіма видами пристрастей, гріха й пороку, можна розтлівати безневинні, чисті серця, можна отруювати існування навколишніх.

Якби ми мали духовні очі, то могли би бачити, як з наших вуст часто виливається отрута при нашій розмові. От ми говоримо образливе, колюче або брутальне слово ближньому й цим наповнюємо його душу гіркотою, образою, досадою, подразненням. Ось ми передаємо розповідь, що ганьбить ближнього, і отрута, що псує його репутацію, розливається довкола нього, отруює його життя, чорнить в очах ближніх, сварить з ними, створює йому неприємності в житті.

Ось універсальна рада архієпископа Іоанна про вживання слова: "Добре нічого не говорити, чого не можна було б залишити назавжди в душі іншої людини".

"Волинь Православна" №9, 2010

Джерело: Амвон